Різун Богданович - Тінь перемоги (Тінь перемоги-1)

«Мерседеси», які генерал-лейтенант Крюков за нагоди прихопив у Німеччині, теж були неабиякі, а підібрані з поняттям і любов'ю. Одні з них-кабріолет «540К». Це спортивна модель приголомшливої витонченості.

У кавалерійського генерала Крюкова, крім машин, трьох московських квартир і двох дач, конфіскували 700 тисяч рублів готівкою. Це вже після грошової реформи 1947 року, коли рубль був стабілізований, коли Сталін грошовою реформою розорив багатьох підпільних мільйонерів. Удачливий Крюков навіть через сталінську грошову реформу проскочив, зберігши більше півмільйона готівкою. Для порівняння: генерал МГБ у той час отримував 5-6 тисяч рублів на місяць. (Лист генерал-полковника І. А. Сєрова Сталіну 8 лютого 1948. Військові архіви Росії. 1993 № 1 с.212)

Крім усього цього у доблесного генерала знайшли 107 кілограмів виробів зі срібла, 35 старовинних килимів, старовинні гобелени, багато антикварних сервізів, хутра, скульптури з бронзи й мармуру, декоративні вази, величезну бібліотеку старовинних німецьких книжок із золотим обрізом, 312 пар модельного взуття, 87 костюмів, штабелі шовкової натільної і постільної білизни та ін. та ін.

Усе це було захоплене Крюковом та вивезене з Німеччини тільки завдяки заступництву Жукова. Тому на допиті 1 жовтня 1948 року генерал-лейтенанту Крюкову було задане питання: «Ви сказали, що, опускаючись все нижче й нижче, перетворилися по суті в мародера і грабіжника. Чи можна вважати, що таким же мародером і грабіжником був Жуков, який отримував від вас подарунки, знаючи їх походження?»

Що міг заперечити утримувач борделя на таке питання?

А дружина героїчного генерала Крюкова, скупниця краденого Лідія Русланова, як прикриття своєї діяльності прикидалася співачкою. Крюков та Русланова, бандер і барижниця, - перебували в законному шлюбі. Вони - найближчі друзі майже святого Георгія Жукова.

Упевнений, знайдуться ті, які заперечать: Русланова не прикидалася співачкою, вона нею була. Сперечатися не буду. Хочете називати її співачкою, називайте. А я залишуся при своїй думці. Мене вчили чітко розрізняти основну професію людини і професію прикриття. Головне в житті Лідії Русланової - збагачення. Здирництво - її пристрасть і мета життя. Злодійством, мародерством, скупкою та продажем краденого вона збила нечуваний статок. Скільки б вона пісень не співала, в Радянському Союзі вона не змогла б на всі свої гроші купити навіть раму від картини Айвазовського. А вона мала картинну галерею. Тому її підпільний бізнес треба вважати основним заняттям. Решта — прикриттям.

Картинна галерея Лідії Русланової - 132 картини великих російських майстрів: Шишкіна, Рєпіна, Сєрова, Сурікова, Васнєцова, Верещагіна, Левітана, Крамського, Брюллова, Тропініна, Врубеля, Маковського, Айвазовського та інших. Просто інтересу заради, я зайшов у Британську національну галерею на Трафальгарській площі та почав відраховувати перші від входу 132 картини. Вирішив прикинути, яку площу стін треба мати, щоб розвішати стільки картин. Картини бувають різних розмірів: малі, середні, великі. Так от, які картини не бери, хоч найменші, все одно потрібна дуже велика площа стін, щоб розвішати 132 картини. Всім бажаючим рекомендую мій досвід повторити. У Лідії Русланової площі стін цілком вистачило, щоб усі ці скарби розвішати на радість гостям і домашнім.

Лідію Русланову «Красная Звезда» ласкаво називає соціалістичним соловейком. Де тільки цей соловейко грошей стільки нагребла?

Скринька відкривалася просто. Гроші не були потрібні. Було багато шляхів збору скарбів без грошей. Величезні цінності були зосереджені в Ленінграді. А в Ленінграді під час блокади - людожерство. Цікаво, що відразу після війни існував музей Блокади Ленінграда, і в ньому кілька залів були відведені темі людожерства. Але незабаром після війни ця тема була закрита, експонати заховані, а то й зовсім знищені. Воно й зрозуміло: не могла ж одна радянська людина з'їсти іншу радянську людину. Такого не повинно було бути. А раз не повинно, отож, і не було.

Гроші в блокадному Ленінграді, та й у всій країні ціни не мали. Навіщо вам гроші, якщо ви вмираєте від голоду? Вам потрібен хліб, а його на гроші не продають. Хліб видають за картками. Так от, у блокадному Ленінграді розцвів небувалим кольором чорний ринок. Найтвердіша валюта блокадного Ленінграда - американська тушонка. В обложене місто по кризі Ладозького озера безперервної вервечкою йшли машини. Вони везли хліб, сало, м'ясо, крупи, цукор. «У ті часи за кільце "Краківської" можна було отримати Левітана, Кандинського, Сомова... За кіло шпику - рубльовскую ікону отримати було можна.» (Ю. Алешковський. Рука. Оповідання ката. Нью-Йорк. Руссика. 1980. Стор.74)