Різун Богданович - Тінь перемоги (Тінь перемоги-1)

«Де б я не був - у юртах або будинках, в установах і військових частинах, - скрізь і всюди я бачив на найпочеснішому місці портрет В. І. Леніна, про якого кожен монгол говорив з щирою теплотою і любов'ю». (Там же. С. 173)

Наші доблесні комісари і політпрацівники «скрізь і всюди» розвішали портрети вічно живого. Це дуже навіть чудово. І добре, що Жуков пам'ятає про це. А ось як план блискучої операції розроблявся, Жуков пригадує невиразно.

Я недаремно цитував Жукова на початку цього розділу. Прочитаємо ще раз слова Жукова про те, як народжувався план операції. Якщо вірити Жукову, на чолі 57-го особливого стрілецького корпусу стояли придурки - командир корпусу Фекленко і його начальник штабу Кущев. У районі бойових дій вони не бували й обстановки не знали. Жуков узяв із собою комісара Нікішева і поїхав у район бойових дій. Потім Жуков і комісар повертаються і... «Порадившись з командуванням корпусу, ми послали донесення наркому оборони. У ньому коротко викладався план дій радянсько-монгольських військ... Того ж дня був отриманий наказ наркома про звільнення комдива Н. В. Фекленка від командування 57-м особливим корпусом і призначення мене командиром цього корпусу».

Жуков розповідає, що складання плану, - робота начебто колективна. Але в нашій пам'яті осідає зовсім інше. Жуков не каже: я вирішив, я послав... Однак саме так ми сприймаємо його розповідь. Жуков окреслив коло осіб, які були посвячені у план: він сам, комісар Нікішев, комдив Фекленко і начальник штабу Кущев.

Однак, зрозуміло кожному, що комісар міг бути присутнім при складанні плану, але не міг бути співавтором. Робота комісара стежити, щоб командир регулярно читав «Маніфест Комуністичної партії», щоб пив у міру без перебору, і щоб у кожній монгольської юрті було мінімум по два портрети Леніна: один - над входом, інший - над вогнищем.

Попередній командир корпусу бути співавтором плану теж не міг. Жуков його описав кретином, який обстановки не знав, у районі бойових дій не був, тому нічого розумного геніальному Жукову підказати не міг. Не дарма його тут же і зняли. Начальник штабу був такий же.

Прочитавши опис безладдя, яке панувало у штабі 57-го корпусу до приїзду Жукова, читач автоматично викидає недоумків з числа авторів геніального плану. Але крім них і комісара Нікішева в числі посвячених Жуков назвав тільки себе. Якщо попереднього командира корпусу, начальника його штабу і комісара з числа авторів викреслити, - а наш мозок це робить автоматично, - то серед авторів залишається тільки один Жуков.

В тексті книжки використані оберти: «ми прийшли до висновку», «порадившись із командуванням корпусу» і т. д. Але книжка написана так, що читач залишається у твердому переконанні: крім Жукова ніхто нічого розумного запропонувати не міг і не пропонував.

План розгрому цілої японської армії справа не проста. Потрібно зібрати й обробити величезну кількість даних, усвідомити обстановку, прийняти рішення і сформулювати задум розгрому. Крім того, треба спланувати дії всіх частин і з'єднань, організувати розвідку й охорону, треба організувати і забезпечити взаємодію всіх з усіма, розробити бойові накази і чітко поставити завдання всім, хто братиме участь в операції. Потрібно організувати систему зв'язку, підготувати засоби прихованого управління військами. Потрібно організувати систему вогню і безперебійне постачання військ боєприпасами, паливом, саперним, медичним та іншим майном, продовольством і т.д. і т.ін.

Якщо все це Жуков готував сам, виходить він поганий командир. Розробляти плани повинен штаб. Зрозуміло, під керівництвом командира. Але командир не повинен собою підміняти начальника штабу. Якщо командир виконує роботу чужу, виходить, у нього немає ні сил, ні часу виконувати свою власну.

Конкретно розробкою плану в будь-якому штабі займається оперативний відділ. Усі інші відділи штабу працюють в його інтересах. Якщо командир складає плани сам, а начальник штабу і начальник оперативного відділу штабу байдикують, виходить, командир не зміг організувати роботу підлеглих.

Ось приклад того, як не треба керувати військами. «Красная Звезда» (27 січня 2000) повідомляє про героїчний подвиг генерал-майора М. Малофєєва в Чечні. Його посада - заступник командувача 58-ї армії. Подвиг у тому, що генерал-майор «першим піднімався в атаку». Ясна річ, в атаці був убитий. «Красная Звезда» захоплюється мужністю: ох, який сміливий! Тим часом, цей випадок свідчить не про мужність, а про катастрофічний стан Російської армії та повну нездатність генералів керувати підлеглими. Якщо заступник командувача армії сам змушений бігати в атаку, то таку армію треба розігнати, а керівників Міністерства оборони судити.