Різун Богданович - Тінь перемоги (Тінь перемоги-1)

Згоден. Операція дійсно блискуча. Але звернімо увагу на непримітну деталь. Давайте згадаємо: хто був начальником штабу у Жукова на Халхін-Голі?

Прочитаємо перше видання мемуарів Жукова, друге, третє... і так - до найостаннішого. Я особисто імені начальника штабу в жодному виданні не знайшов. Тим часом Жуков пам'ятає і називає імена героїв-льотчиків і героїв-танкістів, героїв-розвідників і героїв-кавалеристів. Жуков пам'ятає своїх заступників, командирів дивізій, бригад, полків і навіть батальйонів. Жуков пам'ятає ім'я Д. Ортенберга - редактора газети 1-ї армійської групи. Правда, тут - особлива причина. Жуков рухав Ортенберга, Ортенберг прославляв Жукова. Через два роки Ортенберг був уже головним редактором «Красной Звезды» - центральної газети Червоної Армії. Це він розтрубив на весь світ про подвиг панфіловців, які, борючись під геніальним проводом непереможного Жукова, винищили фантастичну кількість німецьких танків.

У своїй книжці Жуков згадав імена лікарів, які героїчно лікували поранених. Жуков назвав за іменами цілий табун політпрацівників, згадав півдюжини московських письменників та фотокореспондентів, які були на Халхін-Голі: К. Симонов, Л. Славін, Вл. Ставський та інші. Правда, і тут була особлива причина. Напередодні Другої світової війни молоді комуністичні агітатори відточували на Халхін-Голі свої пера. Початківець Костянтин Симонов, наприклад, у той час строчив книжку про прийдешнє світове панування комуністів. Жуков був гарячим прихильником ідеї захоплення комуністами світового панування, тому, всіх, хто цю ідею проповідував, він проштовхував уперед і вгору до номенклатурним благ.

І все-таки дивно: якогось Костянтина Симонова Жуков пам'ятає, а начальника свого штабу — ні.

Але ж за цією забудькуватістю щось криється.

Попереднього начальника штабу Жуков назвав на ім’я - комбриг А. М. Кущев. Він обстановки не знав. Його зняли. Жуков це пам'ятає. Призначили нового. Але Жуков не пам'ятає, кого саме. Якщо новий начальник штабу не справлявся зі своїми обов'язками, його слід було зняти, як і попереднього, і призначити третього. У Жукова були особливі повноваження. Жуков зажадав надіслати до Монголії найкращих льотчиків-винищувачів Радянського Союзу, їх прислали. Якби Жуков зажадав нового начальника штабу, то ніхто б йому не заперечив. Літо 1939 року. Великої війни ще немає. З усієї Червоної Армії воює поки тільки один корпус. Цей корпус розгорнули в армійську групу. Один корпус, а потім - армійська група, - обличчя Червоної Армії. За діями одного корпусу або однієї групи, вороги і друзі будуть судити про всю Червону Армію. На карту поставлена військова репутація Радянського Союзу. В інтересах керівництва країни мати на Халхін-Голі найкращого начальником штабу з усіх...

От і перед нами загадка історії.

Якщо начальник штабу був поганим, чому Жуков не зажадав, щоб прислали доброго?

Якщо начальник штабу був хорошим, чому Жуков про нього не пам'ятає? І хочеться кричати туди, в ХХ століття: про що мовчиш, Георгіє Костянтиновичу?

Ви знаєте, і я знаю, що книжку «Спогади та роздуми» писав не Жуков. Однак на обкладинці поставлене його ім'я, і книжка написана від імені Жукова. Тому для зручності викладу давайте вважати, що Жуков мав якийсь стосунок до її написання.

Розгадка забудькуватості авторів мемуарів Жукова зовсім проста. У будь-яких джерелах про Халхін-Гол ми знаходимо потрібне ім'я: «Начальником штабу групи з 15 липня до вересня 1939 року був комбриг М. А. Богданов». (Маршал Радянського Союзу М. В. Захаров «Нова і новітня історія. 1970. № 5, стор. 23)

Маршал Захаров зовсім недарма заговорив про начальника штабу 1-ї армійської групи, і зовсім не випадково зробив це в 1970 році. За цим криється ось що. У 1969 році вийшли мемуари Жукова. Ім'я начальника штабу 1-й армійської групи Жуков називати чомусь не став. І тоді інші маршали, не тільки Захаров, стали нагадувати Жукову: гей, не забувай, хто у тебе був начальником штабу! Твою операцію на Халхін-Голі планував сам Богданов! Чому про нього забув?

Жуков на Халхін-Голі не вимагав для себе кращого начальника штабу, бо знав: Богданов - це той, хто потрібен, кращого не буває. А от коли прийшла пора славу ділити, то Жукова спіткала катастрофічна втрата пам'яті.

Жуков пам'ятає ось про що: «Я вже торкався організації партійно-політичної роботи в наших частинах. Партійні організації внесли величезний вклад у вирішення бойових завдань. У перших рядах були начальник політичного відділу армійської групи дивізійний комісар Петро Іванович Горохов, полковий комісар Роман Павлович Бабійчук, секретар парткомісії особливого корпусу Олексій Михайлович Помогайло, комісар Іван Васильович Заковоротний» («Спогади та роздуми». С. 172)