Різун Богданович - Беру свої слова назад

Накази Жукова не дати приводу для нападу і не піддаватися на провокації - шизофренія в чистому вигляді. Якщо німецькі війська не мають наказу почати війну, то ви можете їх як завгодно провокувати - вони війну не почнуть. А якщо у них є наказ війну почати, то ви можете скільки завгодно демонструвати свою миролюбність - не допоможе.

Тим часом командувачі прикордонними округами й арміями не перестаючи вимагали дозволу зайняти оборону. Ось про те ж просить командувач Західним особливим військовим округом генерал армії Д.Г. Павлов. Але! «20 червня 1941 року шифрограмою за підписом заст. начальника Оперативного управління Генштабу Василевського Павлову було повідомлено, що прохання його доповіли наркому і останній не дозволив займати польових укріплень, оскільки це може викликати провокацію з боку німців» («Красная звезда», 24 липня 2001 р.).

І тут все так просто: заст. начальника відділу Генштабу Василевський винен, і нарком оборони Тимошенко винен, а начальник Генерального штабу Жуков не згаданий. Цікаво, що вимоги генерала армії Павлова та інших командувачів прикордонними округами зайняти оборону зафіксовані, а подібних вимог Жукова ніхто ніяк знайти не може. Про що ж думав мозок армії і його геніальний, майже святий начальник?

Жуков думав про те, як би відібрати у військ боєприпаси. І віддавав відповідні накази: в полках і дивізіях першого ешелону вилучити патрони і снаряди. Щоб на провокації не піддавалися.

18 червня командувач Прибалтійським особливим військовим округом віддав наказ про підвищення готовності військ ППО. Реакція Жукова: «Вами без санкції наркома дано наказ по ППО про введення положення No 2... ваше розпорядження викликає різні чутки та нервує громадськість. Вимагаю негайно скасувати віддане розпорядження, дати пояснення для доповіді наркому. Жуков».

Герой Радянського Союзу письменник Карпов так пояснює дії святого генія: «Начальник Генерального штабу Жуков, всупереч своєму бажанню і переконанням у необхідності привести армію в повну бойову готовність, був змушений віддавати ось такі вказівки...» (В. Карпов. Маршал Жуков. Його соратники і противники у дні війни і миру. Літературна мозаїка. М., 1992. С. 219).

І знову виправдання знайдено: він був змушений. А можна було б висловити цю думку ще простіше: слинько! Усі, хто знав Жукова, одноголосно стверджують: це був абсолютно безвольний тип, слимак, своєї думки не мав. Ось про це Карпову слід було прямо і голосно сказати.

Підписів Сталіна під цими наказами немає. І немає ніяких вказівок на те, що Сталін вимагав від Жукова такі накази слати у війська. Але Сталін винен.

Підписів наркома оборони Маршала Радянського Союзу С.К. Тимошенко під цими шкідницькими шифровками теж немає, як немає вказівок, що він вимагав від Жукова всупереч його совісті і розуміння обстановки цю гидоту писати. Але й Тимошенко винен.

Під цими документами немає підписів наркома внутрішніх справ Берії та наркома державної безпеки Меркулова. Але вони винні.

Всі, хто виконував накази Жукова, - теж винні. Але ж вони всього лиш зберігали вірність Військовій присязі, бо 23 лютого 1939 дали клятву «беззаперечно виконувати всі військові статути й накази командирів, комісарів та начальників». У липні 1941 року за виконання наказів Жукова їх нещадно розстрілювали, а зараз настільки ж нещадно висміюють: дурненькі, до чого додумалися, вірність присязі зберігали, ну хіба не придурки!

І тільки один Жуков, підпис якого стоїть під цими наказами, ні в чому не винен.

Отже, Жуков розумів, що зараз вдарить війна, але своїми шкідницькими розпорядженнями забороняв армії готуватися до відсічі ворога. Жуков до самого останнього моменту під загрозою смерті забороняв командувачам прикордонних округів і армій робити хоч щось для підготовки до відбиття гітлерівської навали.

А що Жуков міг зробити?

В тому-то й річ, що нічого робити було не треба. Не було б наказів Жукова, мудрі командувачі військами західних військових округів Павлов, Кирпонос та інші самі б впоралися, самі відбили б вторгнення. Якби тільки Жуков не в'язав їх ланцюгами заборон.

Заперечують: але ж від Жукова вимагали згори!

Ось тут я змушений не погодитися. Хто вимагав? Сталін вимагав? Тимошенко? Чи Берія? Ніяких слідів сталінських вимог захисникам Жукова поки знайти не вдалося. А злочинні накази Жукова - ось вони, стосами.

Але навіть якщо Сталін і вимагав, то і в цьому випадку жоден трибунал таке виправдання не зміг би вважати переконливим. Якщо командир взводу поставив підпис під злочинним наказом, то він і несе відповідальність. І нікого не цікавить, наказував усно йому ротний чи не наказував. Підпис твій - відповідай. Навіть якщо б і командир батальйону усно наказав, передавай його наказ також усно, а підписувати навіщо?