Як же виправдати жахливий злочин Жукова, який спричинив загибель десятків мільйонів людей?
Великий історик Светлишин знайшов рішення. Він нібито Жукова зустрічав, він нібито Жукову питання задав, а єдиний рятівник Вітчизни йому нібито відповів: «10 червня 1941 року нарком оборони Маршал Тимошенко і я як начальник Генштабу були викликані до Сталіна, який у різкій формі звинуватив нас у провокуванні війни. Тут же в кабінеті Сталіна і під його диктовку мною була написана, а потім відправлена командувачам прикордонних військових округів телеграма... я був упевнений, що якби не підписав продиктовану Сталіном телеграму, то присутній при цьому Берія негайно заарештував би мене...» (Н.А. Светлишин. Круті сходи долі. Хабаровськ, 1992. С. 55-56).
У цій розповіді звернемо увагу на відсутність згадок про протести Жукова. Але й погроз не було ні з боку Сталіна, ні з боку Берії. Просто єдиний рятівник Вітчизни був упевнений, що його тут же заарештують... Тільки присутності і вигляду наркома внутрішніх справ було достатньо для безстрашного полководця, щоб без протестів і заперечень підписати наказ, який занапастив кадрову Червону Армію.
Для того щоб переконатися, наскільки серйозною була загроза особистій безпеці Жукова, давайте відкриємо «Журнал запису осіб, прийнятих Й.В. Сталіном». А то ж може вийти, що 10 червня 1941 року Жуков був у кабінеті Сталіна в один час, а грізний нарком Берія, якого так боявся безстрашний полководець, в інший.
Відкрили. Переконалися.
10 червня 1941 року Берія знаходився в кабінеті Сталіна з 22 години 30 хвилин до 00 годин 15 хвилин. Жукова в цей час у кабінеті Сталіна не було. І взагалі в цей день Жукова в кабінеті Сталіна не було. Отже, свої злочинні накази він писав не в кабінеті Сталіна, не під його диктовку і не під загрозою арешту.
В кабінеті Сталіна Жуков був наступного дня, 11 червня. Двічі. Але в цей день там був відсутній Берія.
Але припустимо, що все було так, як розповів Светлишин. Що ж виходить? На одній чаші терезів - безпека країни і життя десятків мільйонів людей, а можливо, і повне винищення всього народу, на іншій чаші - ілюзорна можливість арешту.
І єдиний рятівник Вітчизни тут же вирішує: так чорт з нею, з Вітчизною, чорт з ними, з мільйонами, аби мене не чіпали.
Розуміючи, що поясненням Светлишина Жукова не виправдати, «Красная звезда» (19 червня 2001 р.) застосувала інший трюк: «10 червня 1941 року Генштаб був змушений направити військовій раді КОВО наступну телеграму...» Ось так все просто: Генштаб був змушений... Так чому ж він змушений віддавати ідіотські накази? Хто його змушував на шкідницькі підривні дії проти власної армії, народу і країни? І виходить у товаришів з «Красной звезды», що геніальний начальник Генштабу тут ні при чому. Весь Генштаб винен. Але в Генштабі тисячі людей. Хто ж саме злодій і шкідник? А ніхто. Шифровка підписана одним ім'ям: Жуков, але стараннями «Красной звезды» він відсунутий в тінь, а весь Генштаб у дурнях.
Гаразд. Припустимо, що Жукова хтось змусив і боягузливий, слабовільний полководець підкорився. На цей варіант теж є заперечення. У 1957 році вожді, як люті пси, зчепилися в бійці за владу. Вигнані з вершин пояснили, що за Сталіна доводилося підписувати злочинні накази попри своє бажання: час такий був. На це гордий Жуков заявив, що він - не такий, що він - виняток. Сам він проти своєї волі злочинних наказів не підписував. І ось з'ясовується: підписував. Одна тільки шкідницька шифровка Жукова від 10 червня за своїми наслідками була більш згубною, ніж сотні наказів Хрущова, Молотова, Маленкова і Кагановича про масові розстріли.
Потрібно звернути увагу на дику дурість наказу Жукова: «Така дія може негайно спровокувати німців на збройне зіткнення...» Маячня. Логіка Жукова: якщо ми власні укріплені райони будемо тримати порожніми, якщо в них не буде військ, то Гітлер не нападе. Запитаємо: ну і як? Збулися пророцтва геніального військового мислителя? Ось Гітлеру донесли, що радянські укріплені райони не зайняті військами, і що: він тут же скасував рішення про проведення операції «Барбароса»?
Здоровий глузд не на боці Жукова. Все було якраз навпаки. Уявімо собі іншу картину: в кожному укріпленому районі вздовж всього кордону - постійні гарнізони. У кожному доті - по п'ять, десять, п'ятнадцять бійців із засобами зв'язку, оптикою, запасом боєприпасів, продовольства, води, медикаментів та іншого. Попереду і на флангах кожного УРу - протитанкові рови, надовби, непролазні сплетення колючого дроту і непрохідні мінні поля. Крім того, на додаток до постійних гарнізонів у кожному укріпленому районі закопалася в землю стрілецька дивізія, а то й корпус або навіть армія, які за три-чотири місяці перед війною прокопали сотні кілометрів перекритих траншей, побудували і замаскували сотні бліндажів, тисячі окопів і укриттів . А в проміжках між укріпленими районами - польова оборона військ: десять-п'ятнадцять ліній траншей і відсічних позицій, протитанкові та протипіхотні загородження, гармати в укриттях і вкопані в землю танки. А в глибині радянської території, вздовж старого державного кордону, - ще одна лінія укріплених районів, зайнятих як постійними гарнізонами, так і польовими військами. А на Дніпрі - річкова флотилія. А по східному березі Дніпра - третя лінія стратегічної оборони... В цьому випадку Гітлер і його генерали подумали б, нападати їм або утриматися. Повна ж відсутність оборони відповідно до геніальних рішень великого військового діяча - це якраз і є провокація. Це запрошення агресору: нападай - військ у наших укріплених районах немає, мінних полів ми не ставили, а колючий дріт самі порізали, захоплюй наші укріпрайони голими руками.
Читать дальше