Різун Богданович - Беру свої слова назад

Ні Гітлер, ні його генерали наказ на штурм Ленінграда не давали. Тому розповіді Жукова про те, що «Ленінград стояв міцно і не здавався ворогові, незважаючи на всю лють і міць його атак», треба вважати хвацьким перебільшенням. Були бої місцевого значення. Але штурму не було.

У Гітлера не було приводу впадати в істерику через невдалі спроби взяти Ленінград приступом. Бо не було таких спроб. І фон Лееб «не ліз зі шкіри геть, щоб виконати за будь-яку ціну наказ Гітлера», бо Гітлер такого наказу не віддавав.

Жуков захопився, розповідаючи про те, що, обороняючи Ленінград, він сковував сили німецької армії і тим самим не давав можливості Гітлеру перекинути їх на московський напрям. Все, що тільки можна, Гітлер перекинув з ленінградського напряму на московський. Якщо б навіть Ленінград і здався, то Гітлеру все одно не було чого перекидати з-під Ленінграда для охоплення Москви. Все, що можна, він уже або перекинув, або готував до перекидання. З цього випливає: оборона Ленінграда в період, коли там був Жуков, не відволікала на себе не тільки ніяких німецьких рухомих з’єднань, але й жодного німецького танка.

Доньки Жукова написали книжку про надзвичайні пригоди і неймовірні здібності свого батька. Не тільки самі багато розповіли, а й запросили заслужених істориків: співайте хвалу! І ті співали. Але навіть і вони проговорювалися. Доктор історичних наук капітан 1 рангу А.В. Басов: «5 вересня Гітлер заявив, що під Ленінградом мета досягнута і "відтепер район Ленінграда буде другорядним театром військових дій". Наступного дня він підписав директиву No 35, в якій поставив завдання оточити радянські війська в районі Ленінграда, щоб не пізніше 15 вересня рухливі з'єднання і 1-й повітряний флот вивільнити для групи армій "Центр"»(Ера і Елла Жукови. Маршал перемоги. Спогади та роздуми. М., 1996. С. 245).

Навіть якщо ми повіримо розповідям Жукова про те, що він з'явився в Пітері 9 або 10 вересня, все одно рятівника з нього не виходить. Гітлер уже відмовився від ідеї взяти Ленінград приступом. Ніякої генеральний штурм не назрівав. Лютих атак Жуков не відбивав. А Гітлер не скаженів у безсилій люті.

Жуков любив розповідати про свої незвичайні стратегічні здібності: одного погляду на карту йому було нібито достатньо, щоб зрозуміти будь-яку найскладнішу і найзаплутанішу ситуацію, щоб розкусити підступні задуми супостата. Платні хвалителі Жукова страшенно люблять про цю здібність генія нагадувати глядачам, читачам, слухачам: «Георгій Костянтинович зазвичай ніби читав думки німецьких командувачів» (Н.Н. Яковлєв. Маршал Жуков. С. 111).

Але ось у Ленінграді великий стратег заплутався. Ситуація була цілком ясною, а Жуков так і не зумів у неї вникнути. Та й не намагався.

Жуков мав подумки поставити себе на місце німецьких стратегів і спробувати оцінити обстановку з їх точки зору. Оточене місто чи фортецю противник може взяти тільки двома способами: штурмом або облогою. За штурм треба розплачуватися великою кров'ю. За облогу - часом. Не підлягає сумніву: на місці німецьких генералів Жуков тут же кинувся б на штурм. Але в тому ж і полягала робота Жукова, щоб збагнути: невже хтось ще, крім Червоної Армії, зважився б на штурм найукріпленішого в світі міста, в якому стільки зброї, що її в буквальному сенсі нікуди дівати, і стільки військ, що їх доводиться вивозити цілими бригадами і дивізіями? Невже німецькі генерали мислять так само, як і радянські? Нам же все одно: втратимо ми мільйон солдатів, чи два мільйони, чи п'ять. Без різниці. Але ж у німецькій армії не так влаштовано. У німецьких генералів голови не так працюють. Вони інакше думають. Для нас занапастити намарно триста тисяч солдатів - дрібна тактична втрата, а для них це вже ледве не стратегічний рівень. Вони ще подумають, перш ніж на такі втрати зважитися.

Робота Жукова - плани німецької армії зірвати. А для цього треба було розгадати задум противника, тобто визначити, на що ж супостат зважився - на швидкоплинний кривавий напад або на повільне, майже безкровне задушення голодом.

Якщо противник зважився на штурм, то Жукову слід було основну масу військ поставити в глуху оборону на найбільш загрозливих напрямках. Крім того, створити потужний рухомий резерв, який у критичний момент кинути туди, де намітився прорив противника. Простіше кажучи, закрити пробоїну.

Якщо ж противник зважився на тривалу облогу, то Жукову слід було діяти інакше: в обороні залишити мінімум військ, а все, що, можливо, кинути на штурм станції Мга. Тут противник перерізав останню залізничну магістраль, яка зв'язувала Ленінград з країною. Поки ворожа оборона не затверділа, поки не закостеніла, потрібно було станцію відбити. На це треба було кинути всі резерви. Це той самий випадок, коли відбивати станцію треба було за всяку ціну. Саме — за будь-яку. Бо потім доведеться платити мільйоном життів інтелігентних, розумних, освічених, працелюбних і добрих людей.