Різун Богданович - Беру свої слова назад

Непроникним шаром брехні покрита вся радянська історія, передусім історія військова. Після смерті Жукова минуло три десятки років, але офіційні автори так нічого нового й не відкрили. А тим часом йдуть мільйонами все нові й нові тиражі жуковського творіння. І в кожному молотом по наших головах б'є заклик не зачіпати питання, «розкриття яких може завдати шкоди обороні» Радянського Союзу.

Для луб'янських авторів жуковський мемуар - основа і незламний фундамент історії війни. Вони безсоромно посилаються на «Спогади і роздуми», хоча знають, що є теми, і, як стверджував сам Жуков, їх декілька, які взагалі не можна чіпати.

У мене питання до всіх захисників Жукова: поясніть, що мав на увазі найбільший стратег! Назвіть ті заборонені теми, які, на думку Жукова, не можна обговорювати. Так і бути, якщо обговорювати не можна, обговорювати їх не будемо. Але ви їх назвіть. А то ж звідки нам знати, про що можна говорити, а що обговоренню не підлягає?

Про що ж рано казати через десятиліття після війни? Про штрафні батальйони? Жуков на війні штрафників оком не бачив і чутки про такі не чув. У мемуарах він цих рабів війни не згадував і про них не роздумував. Але народ про це знав і без Жукова. У ті роки, коли Жуков нібито писав мемуари, Володимир Висоцький на всю країну сказав про штрафні батальйони, не чекаючи, коли дозволять говорити правду.

Можливо, не прийшов час говорити про те, що населення західних областей гітлерівців хлібом-сіллю зустрічало? Жуков про це не згадав. Але ми ж знали про це з розповідей свідків, з великої книжки Анатолія Кузнєцова «Бабин Яр». Кузнєцов не чекав тих прекрасних часів, коли можна буде торкатися будь-яких тем і питань. Він просто писав правду.

Про що ще не прийшов час говорити? Про втрати? Жуков ніде жодним словом не згадував про втрати Червоної Армії. Але й без Жукова народ знав, що втрати були неймовірними. І без Жукова чесними дослідниками була обчислена цифра втрат. І вона далеко перевершує 7 мільйонів, оголошених при Сталіні, 20 - за Хрущова і 27 - за Горбачова. (При Горбачові до сталінської цифрі додали хрущовську й отримали нову, найправдивішу.)

Важко зрозуміти позицію видавців мемуарів Жукова. Елементарна чесність вимагає виготовити штамп «Багато про що говорити ще передчасно. Жуков» і друкувати жирними червоними літерами поперек кожної сторінки його мемуарів.

Заява Жукова про те, що час казати правду ще не настав, є головним свідченням проти його книжки «Спогади і роздуми». Після такої заяви чесна людина просто не стала б писати ні єдиного слова або написала б усе, що думає, все, що вважає правдою, запечатала б у трилітрові скляні банки і закопала б у саді. А ще треба було написати лист нащадкам: правду про війну в XX столітті говорити не дозволяють, але я її для вас зберіг, ось вона, читайте! Але Жуков, оголосивши, що правду казати не настав час, поставив свій підпис під твором у 700 друкованих сторінок.

Подумаймо: якщо в цьому творі правда про війну не міститься, тоді чим же він наповнений? Якщо правда відпадає, то що залишається?

Заява Жукова - головне свідчення на користь «Криголама». Критиків прошу мене не турбувати і мені не докучати до того моменту, поки не буде опублікований список заборонених тем, які, на думку Жукова, не прийшов час обговорювати.

Полковник А. Кочуков, один з найзавзятіших захисників Жукова, відверто розповів про те, як створювалися військово-історичні шедеври:

«Дві обставини привели мене колись у будинок генерала армії Івана Володимировича Тюленева. «Горіла» ювілейна стаття, присвячена 80-річчю Маршала Радянського Союзу С.К. Тимошенко. Тези її були «зорієнтовані» на маршала Москаленка, але він відмовився поставити під матеріалом свій підпис... З ювілейною статтею особливих труднощів не виникало. Іван Володимирович Тюленєв прочитав і підписав її, хоча й зауважив: