Різун Богданович - Беру свої слова назад

Це був найстрашніший і найграндіозніший розгром в історії людства. Ганьба посилюється тим, що все це сталося на своїй землі, де, як відомо, і стіни допомагають. Сором стає нестерпним, якщо згадати, що у противника було в сім разів менше літаків і в шість з половиною разів менше танків, набагато гіршої якості, що в бойових частинах наступальних німецьких військ було від півтора до двох мільйонів солдатів.

Бойові дії Червоної Армії планував Генеральний штаб. На чолі Генерального штабу стояв генерал армії Жуков. Своєї провини за цю небувалу та неймовірну поразку Жуков не визнав. Навпаки, він оголосив себе найбільшим полководцем ХХ століття. У Жукова винні всі: від рядових солдатів до Верховного Головнокомандувача, від робітників на військових заводах до конструкторів зброї та членів уряду. Тільки ні в чому не винен начальник Генерального штабу.

Жуков подав справу так, що влітку 1941 року його не було за що розстрілювати. Його навіть знімати з посади начальника Генерального штабу не було за що. У нього все було прекрасно. За розповідями Жукова виходить, що Сталін його і не знімав з посади начальника Генштабу. Просто... Жуков сам попросив його зняти...

У листі письменникові В.Д. Соколову від 2 березня 1964 Жуков описав цей момент (Георгій Жуков. Стенограма жовтневого (1957 р.) пленуму ЦК КПРС і інші документи. С. 516). Причина, по якій Жукову довелося покинути пост начальника Генерального штабу, виявляється, не в тому, що весь стратегічний фронт звалився від моря до моря. І не в тому, що потрапив в оточення і загинув Західний фронт, і тут же при геніальному плануванні Жукова при повторенні тих самих помилок і прорахунків новий Західний фронт знову потрапив в оточення і гине, відкриваючи Гітлеру шлях на Москву. Причина відходу з поста, якщо вірити Жукову, в іншому. Сталін нібито дозволив собі говорити з великим Жуковом в недозволеному тоні. А принциповий Жуков такого не стерпів. Тут він Сталіну і заявив: «...Мені тут робити нічого. Я прошу звільнити мене від обов'язків начальника Генерального штабу!»

Сталін (якщо ці балади приймати всерйоз) знімати Жукова якраз і не збирався. А Сталін Жукову: «Та ви не гарячіться...» І тільки після цього Сталін погодився: ну гаразд, так вже й бути, знімаю тебе з посади...

Начебто для відсторонення Жукова не було причин! Начебто Жуков за розгром 22 червня не заслужив ста розстрілів! Ніби за нове оточення під Смоленськом він не заробив ганебної страти!

Минуло п'ять років, і в першому виданні мемуарів ця ж сцена була покращена. Вона описана інакше. Крім того, додано, що Сталін на великого стратега зла не мав. Звільнивши Жукова від обов'язків начальника Генерального штабу, Сталін тут же сів пити чай і Жукова поруч посадив... Але Жукову було не до сталінського чаю.

У другому виданні фрагмент зазнав нові зміни. Наприклад, Сталін, знімаючи Жукова, каже йому такі приємні слова: «У вас великий досвід командування військами в бойовій обстановці» (Спогади і роздуми. М., 1975. Т. 1. С. 358). Живий Жуков про такі компліменти нічого не розповідав. А мертвий Жуков схаменувся і додав до мемуару сталінську похвалу.

Ця сцена (як і всі інші) зазнавала подальшої трансформації. У десятому «найправдивішому» виданні роздратований Сталін, знімаючи Жукова, кидає йому образу... Яка звучить найбільшою похвалою: «Ми без Леніна обійшлися, а без вас тим більше обійдемося». Іншими словами, для Сталіна Ленін і Жуков - фігури одного калібру. Цікаво, що Сталін не від свого імені говорив, а нібито від імені всіх: ми обійшлися... Можна розуміти: ми - керівники. А можна і так зрозуміти: ми - народ, ми - країна абияк без Леніна вижили.

Якщо брати до уваги, що Сталін через рік зробив Жукова своїм заступником, то ця фраза набуває нового змісту: без Леніна Радянський Союз вистояв, а ось без Жукова — ніяк.

Донька Жукова Марія Георгіївна любить розповідати страшні історії про те, що великому стратегу нібито не дозволяли писати правду: «Від Суслова, інших працівників ЦК надходили до видавництва АПН накази “різати" по живому і викидати з мемуарів най-най...» («Красная звезда», 29 червня 2002 р.).

На запитання «Красная звезда», чому після закінчення МДІМВ (МГИМО) вона не пішла в дипломатію, Марія Георгіївна відповіла: «Я усвідомила, що головне завдання мого життя - робота над татовими архівами і книжкою, яку він доручив мені написати. Незадовго до смерті, мабуть, розуміючи, що кон'юнктурні писаки перебрешуть все його життя, тато завів зі мною розмову про те, щоб я, коли виросту, вивчила всі його архіви, щоденники, листи і написала правдиву книжку» (там же).