Марк Фалкс - Звільни свого внутрішнього римлянина

Давати обіди — дуже важлива частина успіху римлянина. Тут існує чимало пасток, коли скоробагатько, як-от ви, ризикує показати себе людиною незугарною й неелегантною. Стежте за тим, щоб гостей розміщали за столом відповідно до їхнього статусу. Люди високого рангу мають лежати поруч із вами; ті ж, чий ранг є нижчим, мають розміститися на більш віддалених місцях. Якщо ви влаштовуєте велику учту, найкращі страви мають подаватися на верхній стіл. Але намагайтеся робити це не надто явно, щоб не здаватися водночас і марнотратом, і скнарою. Ще гірше, якщо на верхніх столах буде аж надмір прекрасного фалернського вина, а на решті — лише трохи винного оцту. Нестача вина обов’язково викличе незадоволення.

На невеликих бенкетах, влаштованих для найближчого оточення, я стежу, щоб усім гостям діставалося частування порівну, навіть вільновідпущеникам. Дехто вважає мене тринькалом через те, що я поводжуся зі своїми колишніми рабами так само, як із сенаторами. «Це ж, мабуть, коштує надто дорого!» — вигукнув якось один із моїх товаришів. Та насправді я ніколи не змішую вільновідпущеників із дійсно поважними гостями. Я намагаюся запрошувати на свої обіди людей, рівних між собою, і там, де збираються вільновідпущеники та менш поважні громадяни, подається зовсім не таке вино, яке я п’ю зазвичай, — але за столом я завжди п’ю те саме, що й мої гості. Окрім того, я не намагаюся підскочити вище своєї голови і влаштувати неймовірний бенкет із великою кількістю страв; моє частування зазвичай однакове для всіх, просте і невибагливе. Ясна річ, коли я приймаю поважних гостей — сенаторів або наближених до імператора, то не лякаюся жодних витрат. Найкращі з римлян не можуть споживати ту саму їжу, що й біднота.

Нещодавно я обідав у одного свого товариша, про якого вже згадував, і гірко було дивитися на недоїдки, що їх подавали тим, хто сидів подалі від головного столу. Нам приносили білісінький хліб, випечений з найкращого борошна, а віддаленим гостям діставалися запліснявілі шкоринки, об які недовго було й зуби поламати. Навіть раби дивилися на тих бідолах згорда. Нас, на верхніх ложах, раби не знали, як удовольнити, але при цьому відкрито відмовлялися подавати напої тим, хто сидів унизу. А якщо хто-небудь із тих, хто обідав, насмілювався простягти руку не до того хлібного кошика і взяти м’якший шматок, тут-таки звучав різкий окрик: «Будьте ласкаві брати зі свого кошика! Запам’ятайте свій сорт хліба!» Це змушувало невдаху одразу ж покласти той шматок назад. На жаль, багато великих домогосподарств сьогодні мають таких от нахабних рабів. Це відбувається через те, що раби дорого коштують. Раб ціною у декілька тисяч сестерціїв швидко доходить висновку, що він вартий більшого, ніж вільна людина. Мені було шкода клієнтів мого товариша, котрі чвалали вгору, на Есквілін, крізь дощ і град холодного зимового дня тільки для того, щоб його раби поводилися з ними як із собаками, доки ми пригощалися омарами та спаржею.

Римлянин — це передовсім гарні манери. За столом намагайтеся розважити гостей своєю чарівливістю та дотепністю. Багатство робить людину самовдоволеною і надзвичайно захопленою власними думками, тож будьте обережні й не зловживайте повчаннями. Намагайтеся дотримуватися стриманої елегантності. Нещодавно я приймав одного гостя, який нестримно їв упродовж усього обіду, а потім, коли почали прибирати посуд, зібрав залишки в серветку, щоб узяти їх із собою. Соски свині, поросячі реберця, голуба, що сочився соусом, навіть розрізану навпіл лугову пташку та майже цілу щуку — все це разом він загорнув у заплямовану серветку та звелів своєму рабові нести додому. То був дуже незручний момент; усе, що залишалось зробити решті присутніх, — лежати та вдавати, ніби вони нічого не помітили.

Межа між екстравагантністю та вульгарністю є дуже тонкою. Якось увечері я опинився у надзвичайно строкатому й екстравагантному товаристві. Господар прийому прибув із запізненням (на його думку, це було модним, а не образливим) у паланкіні, що його несли лакеї в металевих нагрудних панцирах. Його улюблений хлопчик-раб ішов попереду, готовий до будь-яких розпоряджень свого повелителя. Іще один хлопчик-раб ішов на чолі цієї невеличкої процесії, граючи одразу на кількох сопілках. Відчувши необхідність справити фізіологічну потребу, господар клацнув пальцями. На цей знак молодий раб-євнух вийшов наперед зі срібним горщиком, у який його господар помочився. Ще один раб підніс йому води; він вимив руки і витер їх об волосся своїх рабів.