Марк Фалкс - Звільни свого внутрішнього римлянина

Марк був яскравим представником імперії. Я не знаю точних дат його народження та смерті, але його світогляд є характерним для ранньої імперії (I–II ст. н. е.). Ясна річ, думки, викладені нижче, належать не мені, і я не без вагань наважився познайомити з ними широку неримську аудиторію. Проте маю надію на те, що зміст цієї книжки продемонструє, що римляни у своїх вчинках були напрочуд схожими на теперішніх людей, хоча і цінували якості, досить далекі від тих, які описуються в сучасних посібниках на тему самовдосконалення. Римляни жили в жорстокому світі, коли життя було коротким і вартувало дуже мало. Більшість із них не могли дозволити собі розкоші індивідуалізму чи особистісного зростання. І те, хотіли б ви жити за цими правилами чи ні, вирішувати лише вам. Короткі коментарі наприкінці кожного розділу допоможуть вам краще уявити історичний контекст, тим самим хоч трохи урівноважуючи найбільш кричущі з перебільшень і нестримних вихвалянь Марка Сидонія Фалкса. Як і список літератури для додаткового читання на останніх сторінках книжки, коментарі відсилають тих, кому буде цікаво, до основних першоджерел і допомагають краще зрозуміти сучасні наукові дискусії та дослідження стосовно обговорюваної теми.

Джеррі Тонер

Кембридж, жовтень 2016

Багато десятиліть тому римський народ скинув із себе ярмо монархії і вигнав геть свого нестримно жорстокого царя Тарквінія Гордого. У відповідь цар етрусків Ларс Порсена взяв місто в облогу, щоб повернути трон Тарквінію та знищити молоду римську республіку. Аби довести загарбникові, що він ніколи не переможе, римлянам, як свідчить історія, знадобився не перевершений жодним іншим народом героїзм. Цей героїзм ідеально демонструє ті духовні якості, що зробили римлян найщасливішим зі всіх відомих народів світу.

Перший акт героїзму пов’язаний із ім’ям молодого шляхетного римлянина Гая Муція. Через тривалу облогу запаси їжі в місті дуже зменшились, а ціни на ту дещицю, що залишилася, злетіли до небес. Муція обурювало те, що Рим, який нарешті зміг позбутися ненависного царя, тепер потерпає від облоги етрусків, над якими не раз брав гору в бою. Щоб гідно відповісти на завдану його народові образу, Гай Муцій наважився на справу, яка вимагала величезної особистої хоробрості: він вирішив пробратися в табір ворога і вбити чужоземного царя. Та Гая Муція хвилювало, що, коли не буде відповідного наказу консулів і міська сторожа помітить, як він залишає Рим, його заарештують, помилково прийнявши за дезертира, що намагається втекти з Рима в скрутну хвилину. Через те він пішов до сенату.

— Сенатори, — заявив він, — я твердо вирішив перепливти через Тибр [1] Тибр — річка в Італії, на якій стоїть Рим. , пробратися до ворожого табору й здійснити славетний подвиг.

Сенат не міг не схвалити такого шляхетного наміру. Гай Муцій сховав під одягом меч і почав діяти. Він дістався до ворожого табору і зрозумів, що то був саме день виплати грошей; солдати скупчилися навкруги царського шатра, у якому видавали платню. Гай підійшов ближче і розчинився в натовпі. У самому центрі він побачив двох чоловіків, які сиділи на царському підвищенні. Гай опинився в скрутному становищі. Ці двоє були майже однаково вдягнені і навіть схожі зовні; один, напевне, був царем, а другий, найімовірніше за все, — просто слугою. Запитати, хто є хто, Гай, природно, ні в кого не міг — він би себе цим виказав. Тому він поклався на фортуну. Гай кинувся до них і вбив того, хто виявився ближчим. Потім він атакував і другого, але тут на хороброго юнака вже накинулись і схопили. На жаль, цього разу фортуна не була до нього прихильною. Гай Муцій зрозумів, що убив одного із царських слуг, а не самого царя, перед яким він зараз стояв.

Однак навіть і тоді, у фатальну для себе мить, шляхетний римлянин зміг зібратися на силі і викликати у ворогів більше страху, ніж відчував сам.

— Я — римський громадянин, — твердо сказав він. — Моє ім’я — Гай Муцій, і я однаково зневажаю смерть і коли вбиваю ворога, і коли ворог вбиває мене. Хоробрість — природна риса римлян, так само, як і вміння стійко терпіти страждання; такими є ми всі. За мною ідуть незчисленні лави воїнів, які також прагнуть слави. Тобі вирішувати, царю Порсено. Чи хочеш ти продовжити цю війну, знаючи, що кожного дня, кожної години тобі доведеться захищати власне життя? Бо раз у раз до твого табору таємно проникатимуть вороги й нападатимуть на тебе. То буде війна, яку ми, римляни, оголосимо тобі особисто!