Віктор Горобець - Князі і гетьмани усієї Русі. «Через шаблю маєм право». Злети і падіння козацької держави 1648—1783 років

На увагу заслуговують і реформи Розумовського в царині освіти та культури. За усталеним звичаєм гетьман надавав передусім значну підтримку Києво-Могилянській академії. За часів його правління в 1752, 1763 і 1764 рр. розроблено інструкції, покликані осучаснити зміст навчального процесу в стінах академії. Однак зупинити інспіровану церковними ієрархами трансформацію Києво-Могилянської академії в суто духовний заклад йому не поталанило, і гетьман дедалі більше проймався ідеєю створення в Україні нової, цілком світської системи освіти, яка б складалася з університетів і гімназій. 1760 р. з'являється проект заснування Батуринського університету, котрий мав повністю відповідати тогочасним європейським стандартам. Інший університет передбачалося відкрити на базі Києво-Могилянської академії, яка повинна була увійти до його складу на правах богословського факультету. З огляду на незадовільний стан книгодрукування в Україні, неабиякого значення набувала пропозиція заснувати при університетах, а «где запотребно судишся і при гімназіях », друкарень для друкування книжок, як церковного, так і світського змісту.

Нарешті, неабиякий державотворчий зміст гетьман вкладав у розбудову гетьманської резиденції в Батурині. Тут, на мальовничому схилі річки Сейм, петербурзький архітектор, англієць за походженням, Чарлз Камерон на гетьманське замовлення збудував розкішний палац в стилі класицизму, а італієць Рінальді заклав довкола парк. До проектування «національних строєній» були залучені також найвідоміші на той час у Російській імперії придворні майстри — Квасов, Аксамитов і Старцев. У Батурині гетьман зібрав одну з найкращих в російській імперії бібліотеку, слава про яку дійшла і до Європи. На посаді гетьманського бібліотекаря більше п'ятнадцяти літ служив виписаний з Франції фахівець. Переповідали, що Розумовський навіть виношував плани запросити на посаду завідувача бібліотеки відомого французького просвітителя Жан-Жака Руссо. Атмосфера національного піднесення сприяла пожвавленню інтересу до української історії, розгортанню творчого пошуку письменників і митців, зрештою сформувала цілу генерацію політиків й інтелектуалів.

Намагання зробити з Батурина « маленький Петербург » логічно перегукувалося із заходами Розумовського стосовно законодавчого виокремлення української аристократії, народженої з козацької старшини. Остання ж, відчуваючи підтримку гетьмана, восени 1763 р. скликає в Глухові старшинський з'їзд, маючи на меті законодавче закріплення й розширення автономії Гетьманату.

Наочне уявлення про те, як сприймала тогочасна українська еліта становище України в складі Російської імперії у середині XVIII ст., демонструє полемічний віршований твір «Разговор Великороссии с Малороссией», написаний сином козака Стародубського полку Семеном Дівовичем 1762 р. У поемі висувалася принципово важлива на той час ідея — Україна (Мала Росія) не ввійшла до Великої Росії як її складова частина, а, зберігаючи свої « вольності», і далі залишалася рівноправною з нею країною, визнаючи лише владу царя як спільного монарха:

Результати гострих дебатів, що розгорнулися восени 1763 р. на з'їзді козацької старшини, було вміщено в двох петиціях, поданих на ім'я нової імператриці Катерини II. Одна з них, складена від імені гетьмана, старшини, шляхти, усього Війська Запорозького. та українського народу, наголошувала на добровільності українсько-російського об'єднання, яке базується на запевненнях російських монархів не лише дотримувати непорушно всі ті права і привілеї, що їх отримало козацтво від литовських князів і польських королів, а й значно розширяти їх. Відтак і порушувалося клопотання, аби імператриця своїм указом ствердила всі ці права, привілеї, вольності та звичаї. Конкретні ж пропозиції стосувались підтвердження прав на вільний вибір гетьмана, затвердження компетенції Генеральної ради, заснування університетів в Батурині та Києві, гімназій і друкарень по всій Україні, а також про виведення російських військ з українських земель тощо. По суті, ішлося про відновлення договірного характеру українсько-російських стосунків, зруйнованого Петром І.