Дэвид Саттер - Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу

«Комуністи за демократію» почали отримувати тисячі листів від рядових членів партії. Їм писали цілі партійні організації, запитуючи, як можна вступити до лав руху. Однак у серпні і Руцького, і Перфільєва було виключено з партії. Інших членів руху теж було виключено, і після того таких людей нерідко звільняли з роботи. Перфільєв упевнився, що керівництво партії готує державний переворот.

Він зайшов до Руцького. Було ще рано, і Руцькой не знав, чи живий Горбачов, чи не заарештовано Єльцина. «Це ідіотизм, — сказав він, маючи на увазі путч, — із цього нічого не вийде». Але потім додав: «Якщо ці негідники прийдуть до влади, вони ні перед чим не зупиняться».

Перфільєв повернувся до свого кабінету і став спостерігати за рухом на Кутузовському проспекті — довгій магістралі, якою Наполеон колись заходив до Москви. Вдалині він побачив першу колону танків.

Білий дім поступово оживав — один за одним з’являлися російські депутати, а врешті і Єльцин та інші члени російського уряду. До депутатів телефоном почала надходити інформація від звичайних громадян, від військових і співробітників КДБ. І, попри завісу плутанини та збентеження, Перфільєв бачив, що починається певне протистояння.

Загалом до Москви ввійшло приблизно десять тисяч військових і чотириста танків, які зайняли позиції в центрі міста. Бронетехніка та війська зосередилися також на двох плацдармах — центральному армійському аеродромі на Ленінградському проспекті та Тушинському аеродромі на північному заході від Москви. Водночас співробітники КДБ конфіскували наклади незалежних газет, а незалежне російське телебачення вимкнули з ефіру. Втім, центральне телебачення, контрольоване державою, продовжувало працювати. Воно почало передавати запис балету «Лебедине озеро» й потім повторювало його впродовж усього дня.

У Білому домі почали роздруковувати «Звернення до громадян Росії», складене Єльциним, Хасбулатовим та Іваном Силаєвим, російським прем’єр-міністром, на дачі Єльцина в Архангельському й передане телефоном ще до того, як вони прибули до будівлі парламенту. Там ішлося про захоплення влади комітетом як про «правий реакційний, антиконституційний переворот» і містився заклик до загального страйку.

Невдовзі у Білому домі з’явилися й інші члени російського уряду. Генерал Віктор Самойлов з великим подивом виявив, що заколотники не відключили будівлю від водо- та електропостачання. І що ще важливіше — вони не відрізали її від засобів зв’язку, тож зранку телефони дзвонили практично в кожному кабінеті — люди неперервно вимагали від своїх депутатів нової інформації про пересування військ і бронетехніки в місті й довкола нього.

Об 11-й годині на засідання зібралися тридцять членів президіуму російського парламенту. Єльцин, який був ініціатором засідання, спитав, які засоби є в розпорядженні російського уряду, щоби протидіяти перевороту. Голова щойно сформованого російського КДБ Віктор Іваненко сказав, що під його командуванням — тридцять осіб, Віктор Баранников, міністр внутрішніх справ, доповів про наявність трохи більше трьох сотень.

Незважаючи на ці дуже незначні сили, Єльцин оголосив, що боротиметься. Наприкінці засідання він і кілька помічників вийшли на балкон з видом на річку й почали розкидати примірники його «звернення». Повернувшись усередину, Єльцин підписав указ про підпорядкування йому КДБ, МВС і Міністерства оборони. Потім викликав військових для опору ДКНС.

О 13-й годині довга колона танків пройшла Кутузовським проспектом, перетнула річку й розділилася надвоє, оточивши Білий дім.

У супроводі охоронців Єльцин спустився сходами й підійшов до першого танка. «Ви прийшли сюди вбити Єльцина?» — спитав він танкіста.

«Ні, звісно, ні», — відповів той.

Тоді Єльцин видерся на танк № 110 Таманської дивізії. «Громадяни Росії, — звернувся він до натовпу, що зібрався довкола, — законно обраного президента країни усунуто від влади... Ми маємо справу з правим, реакційним, антиконституційним державним переворотом... Реакція не пройде. Я не маю сумнівів, що армія не піде проти народу... Злочинці постануть перед судом».

Єльцин і його уряд не збиралися йти на компроміс із заколотниками. Вони зробили свій вибір.

Спочатку Перфільєв був приголомшений ситуацією, що склалася. Коридори Білого дому заповнили озброєні люди, деякі з них були в масках, а депутати повторювали чутки про неминучий штурм. Ззовні частина колони танків, що перетнула Калінінський міст, стояла, спрямувавши свої гармати на Білий дім. Проте о 14-й годині до Перфільєва стали надходити обнадійливі новини. Члени кооперативу «Алекс» — приватної охоронної фірми, в якій працювало багато ветеранів-афганців, оголосили, що допомагатимуть захищати Білий дім. Те саме зробили курсанти Тульської та Орловської шкіл міліції та ОМОН Московської області. На острові Сахалін цілий військовий гарнізон заявив, що захищатиме Російську республіку.