Дэвид Саттер - Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу

Враження Мюльберга за цей період були типовими для радянського етапу його життя.

На День Перемоги 1981 року Адольф Мюльберг опинився в клінічній лікарні № 51 після другого серцевого нападу. Він лежав у загальній палаті разом із вісьмома іншими пацієнтами, які, почувши ім’я «Адольф», зацікавилися його походженням.

Один із них вирішив із нагоди свята втягнути Мюльберга в розмову. «Скажіть, — спитав він, — Ви любите Гітлера?»

Мюльберг відчув колосальну втому. Відповідь на це запитання вимагала від нього надмірних зусиль. Але з огляду на інтерес, який викликало це запитання, у нього не було вибору.

«Гітлер був диктатором, — сказав Мюльберг. — Мало того — тоталітарним диктатором, тож я, звісно, не можу відчувати до нього нічого, крім ненависті».

«А Сталін? — спитав грузин, що лежав на сусідньому ліжку. — Сталіна Ви любите?»

«Так, — втрутився один із росіян, — Сталіна любите?»

«На березневому Пленумі ЦК 1956 року, — відповів Мюльберг, — і, маю додати, на XXI та XXII з’їздах партії все, що треба було сказати про Сталіна, було сказано. Ви партійні люди. А я проста людина. Ви самі маєте знати, що було сказано про Сталіна».

Це викликало збудження в палаті, бо пацієнтів роздратувало, що хтось на ім’я Адольф читає їм лекції. «Що Ви знаєте про той з’їзд? Ви там були?» Дехто почав сварити «цього ідіота Хрущова».

«Справа в тому, — сказав Мюльберг, намагаючись пояснити свою позицію, — що для того, щоб знайти справжній прогрес у цій країні, треба повернутися на двадцять років назад».

«Дурниці, — заявив один із росіян. — Зі Сталіним усе було в порядку. Його єдина помилка — що він не дав Жукову піти далі. Жуков дійшов би до Атлантичного океану. І вся Європа була б радянською».

«Це так, — підтвердив інший. — Це була помилка Сталіна. Вся Німеччина була б радянською, і ФРН нам не загрожувала б».

Лежачи серед них у своєму ліжку, Мюльберг зрозумів, що виплутатися зі цієї бесіди не так легко.

«Ви знаєте, — сказав він, опершись на лікоть, — вершкове масло надходить сюди не з НДР, а лише з Західної Німеччини. Якби ви захопили Західну Німеччину, це масло ніколи б сюди не потрапило. Я бачив також у магазинах курятину з ФРН. Її ви теж не мали би. Правда в тому, що війну виграли не ви. Її виграла Західна Німеччина».

На подив Мюльберга, ніхто йому не заперечив. Всі замовкли й, здавалося, слухали з цікавістю. «Після війни, — продовжував він, — Західна Німеччина лежала в руїнах. Сьогодні в ній живе майже 70 мільйонів людей, і в них 25 мільйонів авто. Це означає — одна машина на кожних три особи. 75 відсотків населення проводять відпустку за кордоном. 60 відсотків людей мають зайву вагу. Якби вони будували колгоспи, такого не було б».

Мюльберг продовжив ділитися інформацією про рівень життя в Західній Німеччині, а пізніше, коли одного з пацієнтів покликали до телефону, він почув, як той каже: «Ти вітаєш мене з Днем Перемоги, але привітати краще західних німців».

Втім, незабаром одному з відвідувачів Мюльберга його лікар сказав, що хтось із пацієнтів поскаржився, нібито Мюльберг веде антирадянську агітацію. І додав, що, можливо, доведеться перевірити, чи не є Мюльберг психічно хворим. Мюльберг миттєво зробив із цього висновки. Незважаючи на лікарняне вбрання й на недоліковане серце, він утік із лікарні на таксі й повернувся лише за кілька днів, щоби забрати свій одяг.

Одного тихого недільного ранку Адольф Мюльберг із сином пішли за хлібом до крамниці на Зубовському бульварі. Поки вони стояли в черзі, Мюльберг помітив, що якийсь чисто виголений чоловік років шістдесяти немовби вивчає його.

Вийшовши з крамниці на яскраве сонячне світло, батько та син пішли вулицею. Коли вони зупинилися на перехресті біля церкви Миколи-в-Хамовниках в очікуванні зеленого сигналу світлофора, Мюльберг побачив, що той чоловік із крамниці стоїть поруч.

«Не можу збагнути, — сказав старший чоловік. — Усе робиться для молоді. Всі хочуть бути молодими і все ж таки відрощують бороду і намагаються бути старими».

«Подивіться на золоті бані цієї церкви, — сказав Мюльберг, повертаючись до чоловіка. — Це стародавня Росія, що знову стає молодою. Молодь починає дізнаватися про те, що тут було раніше».

«А Ви вірянин?» — спитав старший чоловік.

«Я людина не релігійна, — відповів Мюльберг, — але я ненавиджу, коли утискають релігійних людей».

«А звідки Ви взяли, що релігію утискають? Тут усе відкрито».

«Звідки я взяв? Бо таке трапляється».