Дэвид Саттер - Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу

«Скажіть мені, Тереля, — продовжувала Буткевич, — Ви правильно вчинили, коли написали протест проти арешту Руденка?»

«Я не пам’ятаю, — відповів Тереля, — я ж був хворий».

«А що Ви думаєте про зернове ембарго, запроваджене Картером?»

«Я не знаю ніякого Картера».

«Картер — президент США».

«Тоді я і поготів не можу його знати. Я Брежнєва бачив лише на світлинах, то як я можу знати Картера?»

«Але ж Ви і Ваша дружина надіслали Картеру листа щодо еміграції з політичних, економічних і релігійних причин. І що — допоміг він Вам?»

«Про той час, коли я був хворим, я нічого не пам’ятаю».

«Терелю, — сказав Капустін, — є рішення Вас звільнити. Як Ви до цього ставитеся?»

«Я гадаю, це нормально, — відповів Тереля. — Мене лікували. Це ж лікарня, а не тюрма».

«А Корчак каже, що ми кати й що він тут у в’язниці», — сказав Бабенко.

«Ми з Корчаком не завжди одностайні, — відповів Тереля. — Але якщо він такої думки, можливо, він усе краще розуміє».

«Йосипе Михайловичу, — сказав Бабенко, — Ви говорили, що Ви християнин, а не політик. Що Ви мали на увазі?»

«Лише те, що політика мене ніколи не цікавила і я завжди прагнув до Бога та любові».

«Але віра в Бога, — продовжував Бабенко, — це політика. Капіталісти будують на цьому свою агресивну зовнішню політику».

«Віра в Бога — це безглуздя, — додала Буткевич. — У науковій медичній літературі це називається масовим психозом».

«Про це я не знаю, — сказав Тереля. — А може, просто ніколи не читав».

«Авжеж, Ви ж не читаєте спеціальної літератури», — сказала Буткевич. — «А Ви знали, — продовжила вона, змінюючи тему, — що Плющ у канадській клініці і його там лікують?»

«Я не знайомий із Плющем і нічого не знаю про його хворобу».

«А Ваш друг Плахотнюк — він хворий чи ні?»

«Плахотнюк — лікар, він краще знає. Я не бачив його з 1972 року, а тоді він був нормальний».

«Насправді, — сказала Буткевич, — він більш хворий, аніж Ви».

«Вам відомо, — спитав Капустін, — що Ваша дружина передала на Захід інформацію, нібито ми тримаємо психічно здорових людей у психіатричних спецлікарнях?»

«Моя дружина теж радянський лікар, — відповів Тереля, — вона має власну думку».

«Ну, тоді Ви маєте сказати їй, що Ви хворі», — сказала Буткевич.

«Вона мені не вірить».

«А що Ви скажете про Сахарова?»

«Я з ним не знайомий».

«Ви знаєте, що Сахаров отримує гроші від ЦРУ і підриває міць нашої держави?»

«Ні, не знаю».

«Ви вірите радянській пресі?»

«Звісно, вірю. Я ж не хворий».

«Давайте без сарказму. Сахаров — ворог. Не думайте, що ми побоїмося і його сюди відправити. Просто влада чекає, коли він змінить свої погляди».

«Терелю, — сказав Бабенко, — Ви заявляли, що працюватимете над легалізацією уніатської церкви. А що Ви зараз про це думаєте?»

«Я не знав, що існує підпільна церква».

«Ви самі про це написали в західній пресі», — сказав Капустін.

«Мабуть, я був тоді дуже хворий».

«Гаразд, — сказав Капустін, — але Ви бажали також, щоб Україна була окремо».

«Я думав, вона і так окремо».

«Взагалі так, — сказав Капустін, — але Ви хотіли відокремити її від Росії».

«Я перепрошую, — сказав Тереля, — але всі республіки входять до складу СРСР як незалежні утворення».

«Авжеж, але що Ви думаєте про вихід України з федерації радянських республік?»

«Україна до цього не готова».

«Чому? — спитав Капустін. — Не той час чи не та ситуація?»

«Та все і так добре. Зараз не потрібна віза, щоби поїхати до Москви».

«Якби довкола Вас не здійняли такий галас, — сказав Бабенко, — то Ви б давно вже були вдома».

«А хто здійняв галас?»

«Ваші гадані друзі, — відповів Капустін. — Сахаров і ті, що навколо нього, використали Вашу хворобу для підриву радянської влади».

«Як це людська хвороба може підірвати такий могутній режим?»

«Це правда, — сказав Капустін. — А ще Вас використовували у своїх цілях сіоністи».

«Я не знаю жодних сіоністів».

«Вони діють через таємні мережі».

«Це щось таке, чого я не розумію».

«Звичайній людині цього і не зрозуміти», — сказав Капустін.

«Ми маємо бути певні, — сказала Буткевич, — що Ви знову не потрапите сюди. У Вас дружина, донька. Живіть для них. Не вплутуйтеся більше в брудні справи. Зрозумійте, що ми Вам ближчі за будь-кого з ваших так званих друзів. Ми справді не бажаємо завдати Вам жодної шкоди».

«Тоді як треба розуміти той факт, що ви забороняєте мені писати чи малювати?»

«Коли Ви починаєте писати вірші, — відповіла Буткевич, — Ваша хвороба повертається. В майбутньому Ви не матимете потреби писати вірші, навіть про квіти».