Дэвид Саттер - Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу

Здесь есть возможность читать онлайн «Дэвид Саттер - Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2017, ISBN: 2017, Издательство: Дух і літера, Жанр: История, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Радянський Союз став першою в історії державою, в якій офіційна ідеологія пронизувала всі сфери й рівні життя, перетворюючи громадян на безликі та взаємозамінні гвинтики колосальної системи. Американський журналіст Девід Саттер, який у 1970–1990-ті роки працював кореспондентом в СРСР, в своїй книзі показує життя радянських людей і трагічні наслідки цього соціального експерименту.

Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Через ґрати пацієнти запитували: «Звідки?»; «Чому?» Але їхні голоси були якимись невиразними. Давидов дивився на їхні пожовклі обличчя й холодні очі, і йому здавалося, що він потрапив на іншу планету.

У його палаті було ще четверо пацієнтів. Один із них чув «голоси», другий стверджував, що бесідує з птахами, третій був гіперактивним, четвертий — навпаки, відлюдькуватим. Спостерігаючи за ними, Давидов занурювався в дедалі глибший відчай.

В очікуванні бесіди з психіатром він вирішив не заперечувати своєї психічної хвороби. Огляд проводив В’ячеслав Белановський, головний лікар прийомного відділення.

«Ви вважаєте себе хворим?» — спитав Белановський.

«Так, звісно», — відповів Давидов.

«Чому?»

«Тому що лікарі в Інституті Сербського оголосили мене хворим».

Потім із Давидовим бесідували інші лікарі. Вони теж запитували, чи вважає він себе хворим. Він відповідав ствердно, і вони теж питали, чому.

«Бо я в лікарні», — відповідав Давидов, немовби констатуючи незаперечний факт.

За кілька тижнів він почав переконуватися в правильності обраної стратегії.

Спочатку йому не давали жодних ліків. Потім призначили невеличку дозу аміназину, яка виявилася стерпною. А зрештою аміназин узагалі скасували й давали лише валіум.

Спочатку Давидова призначили прибирати на кухні, а потім — шити фартухи в швейному цеху. Водночас він познайомився з іншими політичними в’язнями, які відмовилися визнати себе психічно хворими й через це зазнавали варварського лікування.

Єгора Волкова з міста Находка вперше госпіталізували в 1968 році за керівництво протестом робітників проти порушень в оплаті праці. Коли лікарі спитали Волкова, чи розуміє він, що є хворим, він відповів: «Ні, я не хворий, я політичний в’язень». Після цього Єгорова лікували майже безперервно. Йому давали тизерцин, галоперидол, аміназин, трифтазин. Він набув собі виразку шлунка та високий кров’яний тиск, але ніщо не могло примусити його визнати себе психічно хворим. Здавалося, що він більше не думає про волю, а прагне лише не здаватися.

У грудні 1981-го, після річного перебування в лікарні, з Давидовим поговорила головний лікар Валентина Тимофеєва.

«Скажіть мені — Ви розумієте, що Ваша колишня діяльність була результатом хвороби?» — спитала вона.

«Я не можу судити, я ж не психіатр».

«Але ж Ви мусите мати якусь думку?»

«Не маю жодної. В Інституті Сербського мені поставили діагноз “млява шизофренія” [5] Цей діагноз часто використовували в СРСР для виправдання примусової психіатричної госпіталізації дисидентів, але на Заході ніколи не визнавали медично обґрунтованим. . За такої шизофренії симптоми ледве помітні. Хворий не має жодного уявлення, хворий він чи ні. Це може визначити лише кваліфікований психіатр».

«Гаразд, облишмо питання хвороби. Скажіть, коли Ви займалися тією діяльністю, Ви вважали себе морально правим?»

«Якщо я був хворий, то те, що я робив, було правильним, тобто для хворої людини мої дії були звичайними».

«Ви збираєтеся повернутися до колишньої діяльності?»

«Ні, я не збираюся робити жодних божевільних речей».

У Благовєщенську Давидов провів ще один рік, отримуючи лише валіум, а потім його випустили. Ці два роки в Благовєщенську були незвично коротким терміном для політичного в’язня.

Дванадцятого грудня 1980 року Йосипа Терелю, українського націоналіста, викликали до кабінету полковника Бабенка, начальника Дніпропетровської психіатричної спецлікарні. Там на нього чекали сам Бабенко, лікар Неля Буткевич, завідувачка відділення, в якому лежав Тереля, та підполковник Капустін із дніпропетровського КДБ. Тереля провів у цій лікарні три роки в окремій палаті й лише нещодавно був переведений до загальної палати. Зараз вирішувалося питання щодо його можливого звільнення.

«Ви визнаєте, що Ви хворі?» — спитала Буткевич.

«Мене визнали психічно хворим провідні психіатри Радянського Союзу», — відповів Тереля.

«Ми це знаємо, — сказала Буткевич, — але як Ви самі вважаєте?»

«Так, як і провідні психіатри СРСР».

«Це не відповідь. Ми, мабуть, недостатньо Вас лікували».

«Нелю Михайлівно, Ви забули, в якому стані я був, коли прибув сюди в 1977 році. Це лише завдяки Вам я можу сьогодні так розумно відповідати на запитання».

«Всі пацієнти, — сказала Буткевич, — стверджують, що вони здорові. А Ви кажете, що ви хворі».

«Я кажу, що був хворий, але тепер, завдяки Вам, моє здоров’я покращилося».

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу»

Обсуждение, отзывы о книге «Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x