Дэвид Саттер - Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу

Реакція аудиторії на цю пропозицію виявилася неоднозначною. Носов почав лаятися. «Що ви тут робите? — кричав він. — Для чого ви сюди прийшли?» Інші були налаштовані позитивніше. Кілька співробітників московських наукових інститутів, що брали участь у роботі лабораторії, відреагували на пропозицію фізиків з ентузіазмом. Проте незабаром з’ясувалося, що на здобуття потрібного приладдя доведеться витратити стільки зусиль, що на щось інше не залишиться часу.

Вони відвідували семінари впродовж трьох вівторків поспіль, намагаючись зацікавити людей своєю ідеєю, але невдовзі зрозуміли, що їхню участь не оцінили. Щоби стати співробітником цієї лабораторії, треба було заповнити анкету, надати фотографію та пройти перевірку в екстрасенсів на «відповідність». Нічого із цього Хронопуло, Крочик і Блок не зробили. Й коли вони вчетверте прийшли на семінар, їм різко наказали піти.

Поки Блок, Хронопуло та Крочик намагалися зацікавити лабораторію біоелектроніки своєю пропозицією, певні радянські чиновники докладали зусиль до закриття цієї лабораторії на тій підставі, що її діяльність не відповідає матеріалістичним засадам. Майбутнє лабораторії неодноразово обговорювало керівництво Науково-технічного товариства ім. Попова, і врешті-решт було вирішено, що лабораторія має відмовитися від ненаукових методів. Хронопулу, Блоку та Крочику остаточно заборонили відвідувати цю лабораторію після міліцейської облави в клубі ім. Макаренка та офіційних попереджень в інституті, де вони працювали.

Всі троє продовжували вивчати парапсихологію з Митрофановим в Інституті фізкультури, поки в січні 1981 року партком інституту не змінив свого ставлення до цього гуртка. Митрофанова викликали на партком і сказали, що парапсихологія — не марксистська наука, а містицизм може привести людей до релігійного світогляду. Одного вечора Митрофанов зібрав разом членів гуртка і сказав: «Нам заборонили тут збиратися. Ми продовжимо свої заняття, але це має бути приватно».

Багато хто з учасників групи і справді продовжив відвідувати заняття приватно, але підтримувати роботу гуртка з меншою кількістю людей і без організаційної структури стало набагато важче. Водночас влада почала всіляко дошкуляти тим, хто виявляв інтерес до парапсихології.

Хронопула знову викликали до керівництва інституту — цього разу до заступника директора, який попередив його, що в КДБ занепокоєні продовженням його зустрічей із парапсихологами й що це може зашкодити його кар’єрі. Його попросили також залишити посаду керівника лабораторії. Заступник директора заявив, що «керівні посади можуть обіймати тільки ті люди, що поділяють нашу ідеологію».

Проте незабаром трапилася дивна річ. До Хронопула підійшов колега (той, що колись запросив Блока на перегляд фільму в клубі ім. Макаренка) і спитав: «Юрію Георгійовичу, що б Ви сказали, якби Вам запропонували займатися парапсихологією в одній закритій установі?» Хронопуло спитав, чому він хоче це знати. «Цікавлюся суто теоретично», — була відповідь.

«Я не хочу працювати в закритій установі, — відповів Хронопуло. — Я не хочу додавати парапсихологію до знарядь війни».

Цей колега підходив до Хронопула ще кілька разів. «Слухайте, — говорив він, — якби ви працювали в закритому інституті, то принаймні задовольнили б свій інтерес».

«Краще не мати із цим нічого спільного», — відповів Хронопуло, і колега припинив свої спроби.

Після всього цього Хронопуло, Блок і Крочик зрозуміли, що, попри переслідування парапсихології силами КДБ, держава хоче здобути з неї максимальний зиск, особливо якщо її можна якось використати у воєнних цілях. Парапсихологія була заборонена, але лабораторії у Фурманному провулку дозволили працювати — щоби приваблювати всіх, хто цікавиться цією темою, та виявляти серед них охочих працювати на радянську воєнну машину.

Крім парапсихології, Блок і Хронопуло вже давно цікавилися спіритизмом. Блок уперше взяв участь у спіритичному сеансі ще в 1960-х роках у Ярославлі.

Спосіб, у який вони спілкувалися з духами, був аналогічний тому, що застосовується спіритами в усьому світі. Вони малювали стрілку на тарілці, підігрітій на свічці, а потім півколом писали літери на аркуші паперу. Поставивши тарілку на аркуш, вони якомога легше клали на неї руки й стежили за її рухом, щоб отримати відповіді на запитання.

Якось грудневого вечора обох чоловіків запросили на зустріч до квартири одного сорокап’ятирічного парапсихолога, який займався дослідженнями способів омолодження. Їм сказали, що там вони можуть зустрітись із цікавими людьми.