Володимир В'ятрович - Від Рейсхтагу до Іводзіми. У полум'ї війни. Україна та Українці у Другій світовій

Однак замість союзників уранці 17 вересня в наступ перейшли радянські війська, які почали швидко просуватися на польську територію. Ця обставина докорінним чином змінила становище польських військ. Маршал Е. Ридз-Сміґлий не бачив можливості вести війну на два фронти. У зв’язку з цим він наказав усім військам відступати до південних кордонів Польщі. До Угорщини перейшло понад 40 000 польських вояків, до Румунії — приблизно 30 000, зокрема президент, уряд і сам верховний головнокомандувач разом зі своїм штабом. До Румунії було вивезено золотий запас країни та устаткування деяких оборонних підприємств, а також евакуйовано всю вцілілу військову авіацію.

Після отримання інформації про наступ Червоної армії командири демобілізували групи «Шацьк» і «Володимир». Вояки, котрі походили із західноукраїнських і західнобілоруських земель, розійшлися по домівках, а інші перейшли на західний берег Бугу з наміром прорватися до оточеної Варшави.

Після 17 вересня війська генерала К. Соснковського продовжували свій марш на допомогу Львову, але після кількаденних важких боїв за села Рясне та Голоско вони не змогли прорватися до міста, до якого їм залишалося тільки півтора кілометри. Унаслідок зазнаних втрат знекровлені польські дивізії перестали існувати, розділившись на окремі групи, більшість із яких потрапила до радянського полону. Лише небагатьом вдалося уникнути неволі.

Оборона Львова тривала, адже головнокомандувач наказав не припиняти боротьбу з ворогом, сподіваючись, що військам із центральної Польщі вдасться прорватися до міста, а потім і за кордон. Але протягом наступних днів Львів був повністю блокований німецькими військами, які розпочали підготовку до рішучого штурму. 22 вересня генерал В. Лянгнер передав місто під контроль радянських військ. Таким чином, Львів не зіграв відведеної йому ролі перевалочного пункту на шляху до «румунського плацдарму» й став лише самотнім редутом польської оборони у вересні 1939 року.

Скориставшись загальним розвалом польського фронту, німці пішли далі на схід: захопили Жовкву, Великі Мости й досягли Західного Бугу від Камянки-Струмилівської до Сокаля, а також вийшли на лінію річки Стрий, зайнявши Бориславський нафтовий басейн. Таким чином, 18 вересня рубіж наймасштабнішого просування німців на західноукраїнських землях виглядав так: річка Стрий — Жидачів — Миколаїв — річка Зубра — Львів (в облозі) — Куликів — Камянка-Струмилівська — Грубешів. Там німецькі війська зупинилися, а через кілька днів туди вийшла й Червона армія.

У той час, коли польські війська намагалися стримати наступ німців, Радянський Союз готувався до нападу на Річ Посполиту. З вересня 1939 р. нарком оборони СРСР маршал К. Ворошилов наказав військовим радам семи округів (Київського особливого (КОВО), Білоруського особливого, Харківського, Орловського, Калінінського, Ленінградського та Московського) ужити низку заходів для підвищення бойової готовності військ, а саме: затримати на місяць звільнення в запас червоноармійців останнього року служби; відкликати з відпусток командирів, політпрацівників, начальників військових частин та установ; привести військові частини до стану бойової готовності, для чого перевірити озброєння, обладнання, техніку тощо. 6 вересня своєю директивою К. Ворошилов наказав усім військовим частинам і установам розпочати наступного дня часткову таємну мобілізацію резервістів. З отриманням наказу військові частини КОВО, не чекаючи на поповнення, почали висуватися до державного кордону в складі, передбаченому штатним розписом мирного часу. Мобілізованих резервістів планували перекинути з пунктів постійної дислокації військ до районів зосередження залізницею або автотранспортом. 11 вересня нарком оборони видав розпорядження Військовій раді КОВО про перейменування польового командування округу на командування Українського фронту, який очолив командарм 1-го рангу С. Тимошенко (членом Військової ради фронту був перший секретар ЦК КП(б)У М. Хрущов, а начальником штабу — комбриг М. Ватутін).

Радянський план передбачав масований наступ військ одночасно в кількох головних напрямках: на Рівне — Луцьк — Володимир-Волинський, на Тернопіль — Львів, на Бориславські нафтові родовища. На 8-й день операції війська мали вийти на «лінію Керзона». Їхнє подальше просування з виходом до Вісли залежало б від загального розвитку військово-політичної ситуації в Польщі.