Володимир В'ятрович - Від Рейсхтагу до Іводзіми. У полум'ї війни. Україна та Українці у Другій світовій

21 серпня 1939 р. радянська дипломатія мала вирішити ще одне важливе завдання — перервати співпрацю з англо-французькою місією. Саме цього дня в перемовинах було досягнуто значних успіхів. Однак опівдні до кімнати переговорів увійшов ад’ютант К. Ворошилова Р. Хмельницький і передав наркомові оборони СРСР записку від особистого секретаря Й. Сталіна О. Поскрьобишева: «Климе! Коба велів згортати шарманку!» Виконуючи волю Й. Сталіна, К. Ворошилов без пояснення причини перервав переговори, незважаючи на активні протести англійців і французів.

А. Гітлер із нетерпінням чекав на відповідь із Москви, тож, коли ад’ютант приніс йому коротеньку телеграму від Й. Сталіна, німецький канцлер радісно вигукнув: «Вони в моїх руках! Я знову взяв гору! Я маю в кишені весь світ!»

Аналогічно радість із приводу майбутнього підписання угоди з А. Гітлером висловлював і радянський диктатор. Однак при цьому Й. Сталін аж ніяк не прагнув ділити з А. Гітлером світ, очевидно вважаючи, що земна куля, зображена на радянському гербі, має цілком підпорядковуватися єдиній волі комуністичного тирана. Зокрема, маршал Г. Жуков згадував, що Й. Сталін «був переконаний, що він, спираючись на пакт, обведе А. Гітлера навколо пальця». Це підтверджував і М. Хрущов, який у спогадах залишив такі слова Й. Сталіна стосовно пакту з німцями: «Ну, для початку ми обманули А. Гітлера».

23 серпня 1939 р. до Москви прибув Й. Ріббентроп. До складу німецької делегації входили також Ф. Шуленбург, радник Гаус та перекладач Хільгер. З радянського боку, на здивування Й. Ріббентропа, окрім В. Молотова та перекладача Павлова, був присутній і сам Й. Сталін. Згоди щодо пакту про ненапад дійшли швидко, поклавши в основу документа радянський проект. Більш жваво обговорювали проблеми, окреслені в тексті таємного додаткового протоколу. Однак і в цьому випадку проблеми розв’язували швидко, оскільки узятий за основу німецький проект таємного протоколу надавав СРСР достатньо переваг, а на всі додаткові радянські пропозиції Й. Ріббентроп охоче погоджувався. Тому й не дивно, що гітлерівський міністр закордонних справ у своїх спогадах відзначав, що «на переговорах панувала приємна атмосфера».

Близько опівночі переговори завершилися підписанням пакту про ненапад, за яким в історії закріпилася назва «пакт Молотова — Ріббентропа». Термін дії угоди мав становити десять років з автоматичним продовженням на п’ять років у разі, якщо жодна зі сторін його завчасно не денонсує. Обидві держави зобов’язувалися утримуватися від будь-яких насильницьких дій у розв’язанні двосторонніх конфліктів і висловлювали готовність не підтримувати треті держави в разі нападу на якусь із договірних сторін. Договором було передбачено консультації країн із питань, що становитимуть взаємний інтерес. Також цей документ забороняв сторонам брати участь у міжнародних блоках та союзах, спрямованих проти когось із них. Будь-які суперечки чи непорозуміння мали бути вирішені шляхом мирних переговорів і взаємних погоджень.

Загалом у самому факті підписання договору про ненапад не було б нічого надто неординарного чи протиправного, якби водночас не уклали таємний додатковий протокол. Цей документ передбачав розмежування сфер впливу сторін у Східній та Центральній Європі, грубо порушуючи суверенітет і територіальну цілісність кількох незалежних держав. Радянська сфера впливу охоплювала Естонію, Латвію, Фінляндію, Бесарабію та східну частину польської держави (на схід від річок Нарев, Вісла, Сян). На радянському боці, окрім українських і білоруських етнічних земель, опинилися Люблінське та частина Варшавського воєводства, заселені переважно поляками.

Після підписання угоди обидва диктатори залишилися задоволеними. А. Гітлер вважав, що домігся участі Кремля у війні проти Польщі та дружнього нейтралітету СРСР під час війни Німеччини з Францією й Британією. Німецький канцлер розраховував на швидкий розгром західних демократій і повернення німецьких дивізій на Схід для здобуття «життєвого простору», а більшовицький лідер бажав затяжної війни на Заході з подальшою радянізацією Європи. Як засвідчив розвиток подій, обоє прорахувалися у своїх планах.

Зважаючи на укладення угоди з Й. Сталіним, нацисти знову «заховали до рукава» «українську карту». Легіон Р. Сушка, передислокований до Словаччини в очікуванні вторгнення в Польщу, 25 серпня 1939 р. було заборонено використовувати під час бойових дій. До початку війни 1 вересня 1939 р. німці більше не згадували про «українську проблему»: Берлін мав нового, набагато вигіднішого союзника, з яким розрахувалися західноукраїнськими землями.