Вахтанг Теймуразович Кипиани - Справа Василя Стуса - Глава книги, яку хоче заборонити Медведчук

"Справа Василя Стуса": Глава книги, яку хоче заборонити Медведчук

ЧИ ВБИВАВ АДВОКАТ МЕДВЕДЧУК ПОЕТА СТУСА?

Четвертого вересня 1984 року поета Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у житловій камері бараку колонії особливо-суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі.

Бездиханне тіло поета Стуса — у карцері, у цей самий день, роком пізніше. "Серце не витримало, з кожним може бути…" — передають слова табірного гебіста.

Ми маємо право не вірити: у невипадковість страдницького життя та випадковість смерті.

Місцем вічного спокою Юрка та Василя призначили маленький цвинтар при дорозі у селі Копально-Борісово.

"Особливо небезпечні державні рецидивісти" за "найгуманнішими в світі" радянськими законами не мали права навіть на скромний обеліск, не кажучи вже про людський хрест.

Тільки дерев’яні стовпчики із номерами. У Литвина — сьомий, у Стуса — дев’ятий…

Але вже через кілька років друзі та рідні перевезли їхні тлінні рештки додому. Вони знову поховані поруч — на Байковому цвинтарі у Києві. Нехай ця стаття буде, як кажуть у діаспорі, нев’янучим вінком на їхню могилу.

Стуса та Литвина багато що об’єднувало: хист, оголена поетична та громадянська реакція на несправедливість світу, врешті-решт, членство в Українській Гельсінській групі.

Не кажучи вже про арешти, суди, тюрми й заслання. І зрештою, смерть. У цьому теж є знак з небес, бо це сталося в один день.

Але Юрка та Василя об’єднує не тільки спільність трагічної долі. В їхньому житті певну роль зіграв молодий тоді адвокат Віктор Медведчук.

Першим уголос заявив про те, що мораль і Медведчук — речі несумісні, — здається, Євген Сверстюк. Філософ і дисидент мав на увазі ненормальність ситуації, коли державну місію покладено на людину, яка нав’язує суспільству вовчі закони, має подвійне дно, є циніком і фарисеєм.

На жаль, у масовій свідомості слова глибокого й вимогливого Сверстюка трансформувалися в обивательську формулу "Медведчук засудив Стуса". Ці слова стали популярним звинуваченням, і їх вряди-годи кидають у маси з високих трибун.

У кожного є своя відповідальність перед Богом і сумлінням за зроблене на цьому світі. У Віктора Медведчука — так само. Керівник Союзу адвокатів України, заслужений юрист України і, зрештою, кум самого Путіна не заслуговує на якийсь захист.

І, звісно, мова не про це. А про те, чи справді правильно звалити всю відповідальність за трагедію поета Стуса на одну — хай огидну й одіозну — постать.

Поет підписав собі вирок ще 4 вересня 1965 року, коли на прем’єрі "Тіней забутих предків" закликав підвестись усіх, хто виступає проти арештів інтелігенції, і попередив про відновлення сталінізму.

Йому цього не пробачили — спершу втратив місце в аспірантурі та взагалі в українській літературі.

Перша книжка поета, видана на Заході. Із самвидаву — у тамвидав.

Арешт у січні 1972 року — це кінець першого акту життєвої трагедії. Мордовія, заслання на Колиму, вимушене сусідство з матоязичним кримінальним російським світом, принизливі обшуки, перлюстрація листів до коханої дружини і малого Дмитрика, спроби фізично "провчити" — це все "этапы большого пути", це все сторінки ще не виписаної як слід трагедії Василя Стуса.

До чого ж тут Медведчук? У 1965-му, коли Стус і В’ячеслав Чорновіл "зривали" прем’єру (до речі, Сергій Параджанов згодом розцілував їх за чесний і сміливий вчинок), Вітє, що виховувався у родині політзасланця (за однією версією — батько був членом ОУН, інші кажуть — шуцман), було усього дев’ять років.

У 72-му він ще вчився у школі і ще не вступив на юридичний факультет Київського університету. Отже, міг хіба чути про арешти якихось "антирадянщиків".

Віршів і літературно-критичних розвідок Василя Стуса майбутній адвокат Медведчук тоді не читав і не міг читати — їх після 1966 року у Радянському Союзі не публікували.

Єдину на той момент збірку "Зимові дерева", без згоди автора, надрукували 1970 року за кордоном.

На палітурці було вказано, що це зробило брюссельське видавництво "Література і мистецтво", а насправді книжка побачила світ у Лондоні, у "бандерівському" видавництві.

Уперше долі Медведчука та Стуса перетнулися, ймовірно, влітку 1980 року, коли Віктор Володимирович працював пересічним київським адвокатом, а Василь Семенович перебував у камері слідчого ізолятора КГБ на вулиці Володимирській.

Чотирнадцятого травня 1980 року Стус був заарештований співробітниками слідчого відділу Управління КГБ по м. Києву та Київській області за звинуваченням в "антирадянській агітації та пропаганді".