Александр Красовицкий - Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська

Автоматична стрільба за 150 метрів ліворуч по ходу автомобіля... Спершу одиночна, а потім в кілька стволів. До них долучився звук кулемета. Після перших пострілів ми подумали, що це провокація. Можливо, хтось стріляє в повітря й провокує нас на вогонь у відповідь. Десь пролунав постріл з чогось важкого і майже відразу ж вибух у напрямку голови колони. Засада. По нас ведуть вогонь. Якихось увідних, на випадок непередбаченої ситуації, не було. Я побачив, як танки, що рухалися попереду, з’їжджають з дороги в поле й розвертаються у зворотному напрямку. Біля одного з них на дорозі пролунав ще один вибух. Постріли та вибухи супроводжувалися безперервною стріляниною з автоматичної зброї. Дорога вузька. По одній смузі руху у кожному напрямку. На ній відразу ж утворився затор. Передні автівки намагалися розвернутися: деякі прямо на дорозі, а інші через поле, слідом за одним із танків.

Важко було розібрати, звідки ведуть вогонь, та, судячи зі звуків пострілів, противник знаходився метрів за 200—300. Найгучніше працював кулемет зліва по ходу руху. Йому вторили з декількох напрямків автоматичні черги й постріли чи то з РПГ, чи то з СПГ. Денис скомандував: «Розвертаємось! Швидко!» По бортах та шибках сусідніх автомобілів застукотіли кулі. У вантажний відсік «халка» прилетіло кілька куль. Одна з них поцілила в каску Сталкера і від неї рикошетом...

Рація Дена розривалася від криків: «Нас розстрілюють!», «Всім назад!», «Відходимо!» Повідомлення накладалися одне на інше й перебивали одне одного. На дорозі утворилося величезне стовпотворіння. Одні автомобілі намагалися розвернутися й рухалися у бік мосту. Інші вже не рухалися і бійці, які вистрибували з них, шукали укриття від обстрілу на узбіччі дороги. Розвернувши авто, якийсь час намагався їхати по дорозі, але затор, що утворився, заважав проїзду. Шквальний вогонь не припинявся. За спалахами пострілів, осколками скла, що розліталися зусі­біч, дірками від куль на сусідніх авто визначили, з якого напрямку ведеться вогонь. З’їхали на узбіччя та поїхали ним. Ліворуч від мене метрів за п’ятдесят полем рухалися у напрямку моста танки та кілька машин підвищеної прохідності.

Сховавшись за поворотом від обстрілу, продовжили рух уздовж «зеленки». Полем з соняшниками ліворуч від нас рухалося кілька одиниць техніки. Танк, що вийшов за нами з проходу, не став їхати по ґрунтовці, а одразу виїхав на поле. Почали лунати вибухи на полі. Було схоже на мінометний обстріл. Потім суцільний безлад. Підбитий транспорт, що застряг на ґрунтовці. З’їзд в гущавину соняшників. Вибухи з усіх боків. Тоді у «халка» вже було прострілене одне колесо. Куди рухаємося — незрозуміло. Авто буксує в заростях соняшника, але хлопці виштовхують його на протоптану гусеничною технікою просіку. Удар в правий борт. Це БМП проскочила дуже близько та трохи зачепила нас. Потім все, як уві сні. Рух за танком, який прокладав та торував шлях по полю. Вибухи та автоматична стрілянина з кількох напрямків. Всюди бійці, які кудись біжать. Ліворуч і праворуч ревла техніка, загрожуючи розчавити наше авто. Серед тих, хто біг, помітили шкутильгаючого Кобу. Прапор допоміг йому залізти в «халк». Потім з незрозумілої причини Коба знову спішився та десь загубився. Якісь поля, дороги та байраки, що поперемінно змінюють один одного. Знову по дорозі побачили Кобу. Знову Прапор мало не силоміць затягнув його з хлопцями в автівку. Навколо стрілянина та вибухи. У «халка» вже три колеса спущені. Раптом я відчув, як під лівою ногою провалилася педаль зчеплення. Відкрите поле. Попереду нас на відстані 150 метрів рухається танк, навколо якого здіймаються фонтани розривів. Прямуємо за ним. Ден без угаву командує: «Не зупинятися! Тримайся танка! Вперед! Вперед! Ще швидше!» А швидше не виходить, бо зчеплення немає. Друга передача. Якоїсь миті «халк» глохне. Запалювання не працює. Хлопці вибігають з авто й штовхають броньовик. Насилу вмикаю другу передачу, і ми знову рухаємося за обстрілюваним танком. Відчуваю, що знову можемо заглухнути й переключаюсь на першу передачу. 5000 обертів за хвилину. 30 км на годину. Мішень «кабан, що біжить» у відкритому полі. Ден не перестає квапити, та я відповідаю, що це максимально можлива швидкість пересування. Не знаю, яким дивом, але ми прориваємося між вибухами, що здіймаються довкола, через поле до найближчої посадки. Намагаюся не упускати з очей танк. Зрештою виїжджаємо з «зеленки» на асфальтовану дорогу й зупиняємося на узбіччі. Ми на де­який час вирвалися із зони обстрілу. Стало очевидним, що ми відірвалися від інших автомобілів нашого батальйону й загубилися. Далі діяти треба було самостійно. Поруч бачу інженерну машину, схожу на розсувний понтон. Тут же на дорозі камуфльований джип батальйону «Донбас», біля якого кілька людей. За джипом у ряд стояли танк, МТЛБ 51-ї механізованої бригади з ЗУшкою на причепі та БМП. На броні «мотолиги» та «бехи» бійці. Ден приймає рішення залишити «халк» й пересісти на броню. Рухатися на авто з пробитими колесами, без зчеплення, на швидкості 30 кілометрів на годину, занадто ризиковано. Виходимо з автомобіля. Мої речі лежали за сидінням у Дена і часу на те, щоб діставати рюкзак, не було. Залишив його в авто. Як виявилося згодом, на щастя.