Александр Красовицкий - Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська

Наша група покинула «халк» й сховалася на схилі біля дороги. Під дорогою проходила велика бетонна труба для водостоку і, в разі серйозного обстрілу, в ній можна було сховатися. Поруч з нами перебували наші командири Гостищев та Печененко. У В’ячеслава Петровича була армійська рація і він доповідав комбату про те, що нас намагаються крити мінами, й вимагав повідомити про це протилежну сторону парламентарів. Також він запитував нові інструкції та інформацію про те, до чого готуватися особовому складу. По рації передали, що уточнюють ситуацію. Особовому складу — приготуватися до всього, але вогонь першими не відкривати. Власне, й стріляти-то не було по кому. Міномети били з дистанції в декілька кілометрів, і спроб атакувати нас піхотою чи технікою не робилося. Також передали інструкцію, щоб особовий склад вжив заходів для безпеки, а транспорт був готовим рухатися далі, але поки команди на рух немає.

Переговори тривали. Обстріл в Агрономічному продовжувався. Він мав скоріше не вражаючий, а підганяючий характер. Не можу сказати з повною впевненістю, але даних про те, що в результаті цього обстрілу, що тривав близько півгодини, хтось постраждав чи був пошкоджений транспорт, не було. Укриття в придорожній канаві здалося Дену не надто надійним і він, отримавши дозвіл полковника, наказав нашій групі сісти в авто й висунутися трохи далі для пошуку безпечнішого місця для «халка» та особового складу.

Таке місце знайшлося в двохстах метрах від попередньої зупинки. Ліворуч від дороги була тракторна бригада і ми, відкривши ворота, заїхали на її територію та загнали «халк» в один з ремонтних цехів. Це вже було надійніше укриття, аніж відкрите місце на дорозі. Від прямого влучання нас воно, звісно, не врятувало б, але стіни гарантували захист від осколків, якщо міни будуть лягати поруч.

Через деякий час по рації повідомили, що колоні слід приготуватися до руху. Ми вигнали «халк» з укриття й виїхали до дороги, щоб приєднатися до колони, що почала повільно рухатися. До цього моменту колона поповнилася кількома танками, БМП й транспортом з бійцями інших підрозділів, які приєдналися до колони. Обстріл навколо Агрономічного продовжувався. Під’їхавши до «бежевого», біля якого знаходився наш полковник, ми чули як генерал Хомчак вимагав від учасників переговорів домогтися припинення вогню й доповіді про хід переговорів. Йому повідомили, що протилежна сторона зволікає й чекає вказівок від вищого керівництва. Просили зачекати п’ятнадцять хвилин. Генерал, усвідомлюючи, що колона знаходиться в уразливому для нападу положенні та обстрілюється мінометами, сказав, що у нього немає п’ятнадцяти хвилин і дав команду рушати. Колона, очолювана кількома танками, висунулася з Агрономічного. Проїхавши близько кілометра від селища, танки повернули ліворуч на путівець між посадкою та великим полем, а колона продовжила рух за ними.

Переді мною стояло завдання триматися за автівкою, що йде попереду, і, по можливості, не відставати. На де­яких ділянках ґрунтова дорога була захаращена поваленими деревами й воронками від розривів, які доводилося об’їжджати. Наше просування й далі супроводжувалося мінометним обстрілом. Мені навіть здалося, що на шляху проходження в один з легкових автомобілів потрапила міна, оскільки довелося об’їжджати палаюче авто. «Халк» легко проходив по втоптаній технікою ріллі, а от деякі легкові автомобілі не могли рухатися такою дорогою, і бійці штовхали їх, щоб подолати перешкоди, що траплялися на шляху. Якщо автомобілі ламалися в дорозі, бійці пересідали на інший транспорт чи броню, залишаючи свої авто й беручи з собою тільки зброю та найнеобхідніші речі. Автівки, які перешкоджали руху, ми обганяли й трималися транспорту, що рухався попереду.

Палюче серпневе сонце починало припікати. Зовнішніх бічних дверей у «халка» не було, але були внутрішні броньовані, які довелося зачинити, бо при русі колона здіймала густу хмару куряви. Я увімкнув кондиціонер, щоб не засмажитися від спеки.

Треба згадати ще про одну особливість «халка». У нього не відкривалися праві передні пасажирські двері. Віднедавна почав заїдати дверний замок. Тому ми внесли деякі конструктивні зміни. Переднє пасажирське сидіння розвернули спинкою до торпеди, і Ден завжди їздив спиною вперед. Іноді розвертався впівоберта, щоб спостерігати за тим, що відбувається попереду. Таке розміщення було зручне тим, що Дену, при необхідності, можна було швидко вистрибнути з «халка» через постійно відкриті бічні двері.