Александр Красовицкий - Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська

— «Сумраче», спокійно. Я нікого не підбиваю. Я проробляв маршрут виходу, щоб Костя міг нас потім витягнути. На крайній випадок або якщо буде наказ на відхід.

— Ніхто нікуди не відходить. Завтра прийде колона підкріплення з бронетехнікою. Вони вже під Свистунами. Йди на місце — дивись мені...

Після обіду було спокійно. Я розпакувався. Зняв каску, бронежилет, перчатки, роззувся. Черевики і шкарпетки виставив на сонце, щоб просмажилися зсередини. Босі ноги теж витягнув і повернув до сонця, щоб підсохли після того, як добами парилися у взутті. На горі я навіть спав в екіпіруванні і з автоматом поруч.

Тому, коли я залишився босоніж, в одних штанах і футболці, то з’явилося таке відчуття, ніби лежу голим на нудистському пляжі. І коли я, глянувши черговий раз на п’ятку, подумав, що потрібно ще півгодини мінімум, щоб вона перестала бути схожою на зморщену шкіру шарпея, прозвучав постріл із танка.

Ми з «Лисом» рефлекторно звалились в окоп. Потім ще декілька залпів. Через деякий час повз нас провели Темура і пройшов «Сумрак», тримаючись за руку. Під час одного з вибухів Темур встиг в останній момент пірнути в укриття, але камінням і дрібними уламками йому побило обличчя і очі. «Сумраку» уламок зачепив руку нижче ліктя. А обстріл із танків продовжився.

Танки цього разу були явно далі, ніж під час першого штурму. Напевне, опудало ПТУРС тримало їх за зоною двох кілометрів. Я явно чув залпи із трьох гармат — їх було не менше трьох (швидше за все, саме три). Самі вибухи не продукували того грунтотрясучого ефекту, що був 19 серпня. Напевне, були не бронебійні фугаси, а уламкові. Потім на землі з’явилося багато пласких залізяк, схожих на літеру Е (чи Ш, дивлячись, як розвернути).

Прилаштувавшись до ПКМ, я дав кілька коротких черг по кущах за майданчиком внизу. Там при попередньому штурмі любила сидіти піхота. І цього разу стрільба йшла звідкись звідти.

«Лис» лежав справа і слідкував за подачею стрічки, щоб вона не перекручувалась при переміщенні кулемета (стрічка була в коробі). З правого флангу огризнувся кулемет «Бродяги», автомати «Монаха» і інших бійців (імен котрих не знаю). Відповіддю була чергова серія залпів із танків. Цього разу били по виявлених вогневих позиціях і, наскільки я розумію, по стелі (але все це я зрозумів згодом). На той момент я поспіхом одягав рукавички — ствол уже встиг обпекти палець (дивно, коли він устиг нагрітися?). Взув черевики на брудні босі ноги. Встиг зав’язати шнурки. Відгриміли вибухи — деякі близько, деякі подалі. Один вибух здався мені дуже потужним, були сильний гуркіт і тремтіння землі. Я не відразу зрозумів, що це, але було дуже гучно, і земля тремтіла сильно.

Тиша. Ми з «Лисом» знову вилізли до кулемета. По рації було чутно, як викликали «Сумрака», але безуспішно — він не відповідав. «Сокіл», повідомивши, що бере командування боєм на себе, почав всіх почергово опитувати. Позивні «ВДВ» і «Сапери» не відповідали — це дві позиції по центру, від п’яти до десяти чоловік. Хтось сказав, що рухнула стела. І в цей момент я пережив дуже неприємне відчуття, вирішивши, що ми втратили майже половину складу під впалою стелою. А ми ж на неї дивилися у ці дні, розуміючи, що вона впаде рано чи пізно, і гадали, на нас чи не на нас.

По рації прозвучала команда відстрілюватися, не давати противнику висовуватись. Тому ми дали ще кілька черг. Відповіддю були залпи із танка. Кілька снарядів розірвалось практично на бруствері нашого гнізда. Нас із «Лисом» добре оглушило і присипало землею. Земля була в очах, ніздрях, вухах, роті і горлі. Коли відкашлялись і відплювалися, «Лис» сказав:

— «Шамане», краще так більше не роби, а то все в землі тепер.

— Та так, це було близько.

Знизу більше не стріляли. Можливо, ми в когось влучили, а, можливо, там просто вирішили, що досить. Схоже, це був не повноцінний штурм, а розвідка боєм і погашення виявлених вогневих позицій. Якби їм не відповідали, то вони пішли б нагору.

Росіяни відрізали нас від великої землі 20 серпня і могли тепер спокійно чекати, обстрілюючи гору із артилерії. Зараз вони приходили перевірити: «чи не здохли ви там?» Голосно постукали. Отримавши відповідь: «Зайнято!», відійшли. А ми при цьому втратили найкращого бійця — Темур після поранення не бачив і потребував госпіталізації. Таким чином, у нас уже стало два «трьохсотих», котрим ми ніяк не могли допомогти — «Тренер» і «Охотнік». У «Сумрака» було дотичне поранення руки, за мірками Савур-Могили — подряпина. Це вже потім під Іловайськом його не пощадило.