Александр Красовицкий - Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська

На той час ми вже звикли, що артилерійські гармати системно позначаються якимись протилежностями, що взаємно виключають одна одну. Або природними катаклізмами («гради», там «урагани», «смерчі»), або квітами («васільок», «гвоздика», «акація», «гіацинт»). У крайньому разі — яким-небудь видом зброї («рапіра»).

Ну, а що таке, ці самі «Мсти»? Яке-небудь старослов’янське значення слова «помста»? У цих «намстах» є однина? Або ці самі «Мсти», як і «ножиці» зі «штанами», уживаються тільки у множині? Нічого не зрозуміло.

Залізли в Інтернет. Виявилося, що це дивізіонна 152-мілі­метрова гаубиця з широким спектром вирішуваних вогневих завдань. Прийнята на озброєння армією колишнього СРСР 1987 року і є в арсеналі ЗСУ, звичайно Росії, і низки армій колишнього Союзу. Обслуга гармати складається з восьми осіб. Решта тактико-технічних характеристик гармати були нам поки не зрозумілі.

А саме слово «Мста» позначає річку в Тверській і Новгородській областях Росії. Походить від якоїсь з прибалтійсько-фінських мов (musta — «чорна»).

Подумки передавши привіт у зв’язку зі з’ясованим топонімом гармати балтійським «лісовим братам» і шюцкору, ми уїдливо пройшлися заодно по мокшанам і далі взялися опановувати гармату.

Хоча військкомати сортували і відбирали мобілізованих строго з урахуванням військових спеціальностей, практично ніхто в батареї не володів необхідними навичками роботи з гарматами. Крім кількох хлопців, які відслужили строкову службу зовсім недавно.

Ставало очевидним, що за наявної системи армійського резерву і перепідготовки укомплектувати штат батареї навченими артилеристами, навіть з огляду на те, що більша частина колись служила в цьому роді війська, неможливо. З таким же успіхом можна було б набрати абсолютно випадкових людей. Якими, по суті, ми себе і вважали.

Бачачи наше зніяковіння, Роман постарався внести ясність: «Ну, ось така ж гармата, як стоїть перед клубом 2А36, тільки трохи менша і на двох колесах». Він важко видихнув, показавши тим самим, що вичерпав свою тижневу норму комунікабельності і красномовства.

Ми, звісно, побігли дивитися на ту гармату, яка стоїть перед клубом. Певна річ, як вона точно називається, ми теж з першого разу не запам’ятали. Справді, ми виявили заявлені Ромою чотири колеса і ствол. Уявити собі двоколісну гармату ми змогли. Також усі здогадалися, що заряджається вона з казенної частини.

Безпосереднє ж ознайомлення з нашими бойовими гарматами сталося приблизно через десять днів після нашої появи у військовій частині. Їх привезли з Яворівського полігону, куди звозили важку артилерію, після ліквідації 11-ї арт­бри­гади, що стояла в Тернополі. Вважалося, що гаубиці пе­ре­­бувають на зберіганні і консервації. Насправді, було біль­ше схоже на те, що їх готували на утилізацію. Іржаві, роз­укомплектовані, вигорілі і з несправними механізмами вони зовсім не підходили під визначення «найсучасніших гармат української армії». Усі вони були у вкрай занедбаному стані. У кожної з гармат були значні механічні проблеми. Бракувало гідравлічних масел і противідкатних рідин для нормальної роботи противідкатних механізмів. Замість них у системі гармат була звичайна вода. І звичайно, що вже давно не закачувалося повітря, не проводилося вивіряння гаубиць.

Безбожна кількість солідолу з густим замісом бруду та іржі радше призводила до зношування механізмів гармат, ніж їх збереження.

• Ігор Михайлишин «Танець смерті. Щоденник добровольця батальйону ‘‘Донбас’’»

31 липня 2014 року. Первомайськ

— Щас вам прикол расскажу!

— Ти воду взяв?
Да взял я, взял... Короче! Тут, в Попасной, есть озеро недалеко. Один из наших решил поплавать! Вода отличная, теплая. Плавает себе. Хорошо! И внезапно начинается обстрел! До берега далеко. В воде деться некуда! П****ц! Мины разрываются вокруг. Мужик растерянный. Что делать? Что делать? И тут слышит — одна мина летит прямо в него! Он не своим голосом начинает орать: «Только б убило! Только б не ранило!». Представляете? Дебил! Лишь бы не ранило его...

— А що далі?

— Да ничего. Мина упала в озеро и не взорвалась. Везет же таким дуракам!

— Він тепер довго не захоче купатись!

Попереду — дорога, що піднімається догори. На горизонті тільки небо. Це дійсно так чи просто до болю реальний символізм?

— «Амбал»!

— Так.

— Вот ты у себя в Макеевке рос, такой славный парень. Что они тебя там не научили нормально разговаривать?