Александр Красовицкий - Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська

Ще п’ять хвилин я слухаю його лекції про те, як він сам воює з ворогом. «Герой»-одиночка. Але пропозиція цікава. Підствольний гранатомет — це серйозна річ. Ніхто з нашого взводу його не має. Буду перший. Але до свого маленького автомата я також дуже звик. Зручний і легкий. Мороки взагалі немає. Що ж робити? Іти до грузина чи ні? Вагання не дають спокою. Стоп! Вирішив. Треба поїсти. Їжа підкаже правильний вибір.

• Зведення новин

Українські десантники знищили дві фури з боєприпасами та один танк російських найманців, які проривалися до Савур-Могили.

Про це повідомляє « Укрінформ » з посиланням на власні джерела

• З початку антитерористичної операції на Донбасі загинули 363 військових, 1434 отримали поранення

«З початку загинули 363 військових, 1434 отримали поранення», — сказав Лисенко .

• 29 липня силовики звільнили від бойовиків Авдіївку в Донецькій області і проводять операцію зі звільнення міста Первомайськ.

Також вони почали «зачистку» міста Іловайськ, повідомляє прес-центр АТО у середу у зведенні за попередню добу.

«Вчора, 29 липня, було звільнено від російських найманців населений пункт Авдіївка Донецької області. Розпочато зачистку міст Іловайськ, і проводиться операція зі звільнення міста Первомайськ», — сказано в повідомленні.

Водночас, у штабі АТО констатують, що бойовики намагаються утримати під своїм контролем Донецьк і Горлівку.

• Геннадій Харченко «Щоденник артилериста»

Третю гаубично-артилерійську батарею було сформовано 31 липня 2014 року із бійців третьої хвилі мобі­лізації. Більшість особового складу була жителями Запоріжжя, інші хлопці були із Запорізької області (переважно з «махновської столиці» — Гуляйполя). З огляду на те, що це був один із перших наборів у ЗСУ, укомплектувати за кількістю особовий склад батареї вдалося практично пов­ністю. Серед мобілізованих було багато таких, хто прийшов за повісткою до військкомату з власної доброї волі.

За віком вони були старше тридцяти, практично всі пройшли дійсну військову службу. Багато були членами різних організацій із самооборони краю. Майже у всіх у них були сім’ї і діти. В одного бійця з добровольців було їх троє, в іншого — четверо. У військкоматі їм перед строєм запропонували залишитися вдома, але вони свідомо пішли в армію. Пізніше офіцери акцентовано виправляли нас, мовляв, ви — не добровольці, а звичайні мобілізовані. Але ми все одно пишалися своїм першим кроком і далі вважали себе добровольцями.

Серед тих, хто прийшов за повісткою, також було чимало таких хлопців, хто пішов в армію усвідомлено.

Були й такі, хто отримав повістку на державному або великому акціонерному підприємстві і не став ухилятися.

Також була група молодих хлопців, яких я б умовно назвав «глорами». У них не було сталих патріотичних переконань або великого бажання служити в армії. Радше, якась тяга гопника реалізуватися шляхом переконання суперника у своїй фізичній перевазі. Оскільки тоді українська армія успішно просувалася на схід своєї території, і багато було захоплених слів підтримки, глори зробили свій вибір на її користь. Переконаний, була б зворотна ситуація, ці люди із цих же міркувань «ничтожесумняшеся» стали б на бік сепаратистів.

В армії з них мало хто служив. Переконання гопників не дозволяли їм так нерозважливо гаяти час. У силу якоїсь не­збагненної здатності вони дуже швидко навчилися збиватися в галасливі і веселі гоп-компанії і чудово організовували своє проведення часу в різних затишних куточках частини.

Троє призваних у нашому підрозділі не складали військової присяги, четверо складали ще присягу часів служби в радянській армії.

Таким чином, штатний склад батареї був практично укомплектований. Щоправда, кількість аж ніяк не означала якість. Щонайменше десять осіб відразу ж заявили про проблеми зі здоров’ям і стали добиватися свого списання. З кожним днем ставало дедалі очевиднішим, що наявна в армії система набору, навчання, перепідготовки, служби в резерві і дотримання дисципліни серед особового складу себе повністю вичерпала.

Так само ставало зрозумілим, що й наявна система армійських цінностей, як формальних, так і негласних, теж не в змозі відповідати викликам часу. Особливо це проявилося, коли колишні афганці, які потрапили в батарею, почали допускати емоційні зриви, істерики, паніку і постійні запої. До цього їх суспільство уславлювало як людей особливого почуття обов’язку і бойового досвіду.