Геродот - Історії в дев'яти книгах. КнигаVIII - Уранія

61. Так промовляв Фемістокл, коли проти нього знову виступив корінфянин Адеймант, бажаючи, щоб замовкла людина, що тепер уже не мала батьківщини, і щоб не дати можливості Еврібіадові поставити на голосування питання, яке порушила людина без батьківщини. Нехай фемістокл доведе, що він має батьківщину і лише тоді нехай висловить свою думку. Він кинув йому просто в обличчя ці слова, бо Афіни було завойовано і в них панував ворог. Тоді вже Фемістокл почав висловлюватися різко і про Адейманта, і про корінфян, і заявив, що афіняни мають і місто, і країну, безумовно більшу, ніж корінфяни, оскільки вони мають двісті оснащених кораблів із залогами і жодне еллінське місто не зможе відбити їх, якщо вони на нього нападуть.
62. І, підкресливши це, він звернувся до Еврібіада і сказав йому досить рішуче: «Щодо тебе, якщо ти тут залишишся, ти цим покажеш себе мужньою людиною, а якщо не залишишся, то загубиш Елладу, бо всі наші надії ми покладаємо у цій війні на кораблі. Послухай-но мене. Якщо ти так не зробиш, тоді ми, які ми є, візьмемо наші родини і попливемо до Італії, до Сірія(1), котрий нам належить із давніх давен і де, згідно з оракулами, нам приречено заснувати колонію, а ви тоді, коли вас покинуть такі союзники, як ми, згадаєте мої слова».
63. Після такої промови Фемістокла Еврібіад змінив свою думку, я гадаю тому, що, насамперед, злякався, що коли він поведе кораблі до Істму, тоді його покинуть афіняни. Тому він і змінив свою думку, а коли б їх покинули афіняни, решта союзників не мала б достатньо сил, щоб дати бій. Отже, він прийняв це рішення залишитися і дати тут вирішальний морський бій.
64. Так після всіх суперечливих розмов елліни, які були на Саламіні, оскільки так вирішив Еврібіад, почали готуватися до морського бою. Розвиднилося і, щойно зійшло сонце, на суші і на морі стався землетрус. Тоді вирішили звернутися з проханнями до богів і покликати на допомогу Еакідів(1). Так вони вирішили і так і зробили. Отже, вони помолилися всім богам і покликали на допомогу з Саламіну Еанта і Теламона, послали корабель на Егіну, щоб привезти звідти Еака та інших Еакідів.
65. Ось що розповів один афінський вигнанець, Дікай, син Теокіда, якого мідійці вважали за важну особу. На той час, коли Аттіка після того, як її покинули мешканці, була розграбована сухопутним військом Ксеркса, він випадково опинився разом із лакедемонцем Демаратом на Тріасійській рівнині(1), вони побачили, як із Елевсіна піднялася курява, начебто її підняли якісь тридцять тисяч (2) воїнів, і вони не розуміли, від кого вона могла бути, і раптом вони почули голос і їм здалося, ніби це був заклик учасників вакхічних містерій. І Демарат, який не знав нічого про елевсінські містерії, запитав Дікая, чий це міг бути голос. А той відповів йому: «Демарате! Напевне якесь велике нещастя спіткає цареве військо. Це цілком очевидно, бо в Аттіці нема ні душі і це голос бога з Елевсіна, який іде на допомогу афінянам та їхнім союзникам. І якщо ця курява впаде на Пелопоннес, то це загрожує самому цареві та його війську на суходолі, а якщо попрямує до кораблів на Саламіні, тоді цар наразиться на небезпеку втратити свій флот. Під час цього свята, яке афіняни святкують щороку (3) на честь Матері та її Дочки, хто з них захоче і хто з інших еллінів захоче, той посвячується в містерії. А цей голос, що ти його чуєш, це той крик, яким закликають Іакха». На це Демарат сказав: «Мовчи і про це не кажи нікому. Бо якщо ці твої слова дійдуть до царя, ти загубиш свою голову і ні я, і ніхто інший на світі не зможе тебе врятувати. Сиди спокійно, а щодо того війська, то його захищатимуть боги». Таку він дав йому пораду, а курява, з якої почувся голос, утворила хмару, піднялася високо в повітря і полетіла на Сала-мін, до табору еллінів. Отже, вони зрозуміли, що Ксерксів флот було приречено на загибель. Про це розповідав Дікай, син Теокіда і послався як на свідків на Демарата і на інших.
66. Ті, що були в морському війську Ксеркса, оглянувши місце загибелі лакедемонців, пройшли з Трахіни до Гістіаї, пробули там три дні і, перепливши через Евріп, ще за три дні прибули до Фалера. На мою думку, варварів було не менше і на суходолі і на кораблях, ніж тоді, коли вони вдерлися в Аттіку і коли вони прибули в Сепіаду і Фермопіли. Отже, на заміну тим, хто загинули від бурі і при Фермопілах, і в морській битві при Артемісії, я перелічу тих, які ще не були в поході з царем, а саме маліейців, дорійців і локрів та беотійців, що вирушили в похід усі разом, за винятком теспійців та платейців і ще карістійців, та андросців, і теносців та всіх інших острів'ян, крім п'яти міст(1), що їхні назви я навів вище. Бо, справді, чим більше заглиблювався до середини Еллади Перс, тим більше народів ішло за ним.
Читать дальше