Геродот - Історії в дев'яти книгах. КнигаVIII - Уранія

67. Отже, коли прибули до Афін усі вони, за винятком паросців (паросці залишилися позаду на Кітносі і очікували(1), чим закінчиться війна), коли всі інші прибули у Фалер, тоді Ксеркс особисто зійшов на кораблі, бажаючи зустрітися з їхніми залогами і дізнатися про їхні думки. Коли він прийшов туди і зайняв крісло голови, на його запрошення з'явилися тирани народів його держави і начальники морських підрозділів і сіли відповідно до почесних місць, які цар призначив кожному з них, перший там був цар Сідона, за ним цар Тіра, а після них всі інші відповідно до їхніх посад. Коли всі вони розсілися, кожен на своєму місці, Ксеркс, бажаючи перевірити кожного, наказав Мардонієві опитати кожного з них, чи слід починати морський бій (2).
68. Мардоній по черзі опитав їх, починаючи від царя Сідона, чи всі вони висловили думку, що треба почати морський бій, проте Артемісія висловилася так: «Я прошу тебе, Мардоніє, переказати цареві мою думку, а я під час морських боїв, що відбулися біля Евбеї, не була серед найбільших боягузів і я зробила там дещо не найменше від усіх. Ось моя думка: Великий владарю! Я вважаю правильним переказати тобі мою справжню думку, яка буде для тебе найкориснішою від усіх інших. Отже, я кажу тобі, пожалій свої кораблі і не вступай у морський бій, бо ці люди на морі настільки вправніші від твоїх, наскільки чоловіки від жінок. Власне, що тебе неодмінно зобов'язує наражатися на небезпеку в морській битві? Чи ти не став тепер володарем Афін, які були метою твого походу? Чи ти не став володарем усієї іншої Еллади? Ніхто тепер тобі не заважає. Ті, хто чинили тобі опір, тепер загинули, як вони того заслуговували. Зараз я тобі розповім, яке завершення матимуть справи ворогів. Якщо ти не поквапишся дати морський бій, але триматимеш кораблі поблизу берегів, чи залишаючись тут, чи пропливши далі до Пелопоннесу, то, великий владарю, ти легко досягнеш мети, що привела тебе сюди. Бо елліни не зможуть чинити тобі опір упродовж багатьох років, але ти змусиш їх розсіятися і кожен із них повернеться до своєї батьківщини. А це тому, що і поживи тут нема на цьому острові *, як я чула, і через те, коли ти приведеш своє сухопутне військо на Пелопоннес, то всі ті, що прибули з цих місць, залишаться спокійними, бо їх зовсім не обходить морський бій на користь Афінам. Проте, якщо ти поквапишся дати морський бій саме тепер негайно, я боюся, що можлива поразка морського війська спричиниться до загибелі і сухопутного війська. Я додам до цього, царю мій, ще й таке: май на увазі, що добрі люди мають найчастіше поганих рабів, а погані – добрих. А ти, найкраща людина на світі, маєш поганих рабів, яких ти вважаєш за своїх союзників: єгиптян, кіпріотів, кілікійців, памфілійців, які нічого не варті».
69. Поки вона це казала Мардонієві, ті, хто співчували Артемісії, були засмучені її словами, бо гадали, що, хто зна, чи не розгніває вона царя тим, що відраджує його вступати в морський бій. Навпаки, ті, хто їй заздрили і не співчували, бо з усіх союзників цар найбільше поважав її, раділи з того, що вона заперечує йому, гадаючи, що вона загине. Тим часом, коли Ксерксові доповіли про різні думки, він особливо був задоволений думкою Артемісії і, хоча і перед тим він уважав її за жінку гідну всякої похвали, тоді він став поважати її ще більше. Незважаючи на це, він наказав іти за думкою більшості, будучи певним того, що біля берегів Евбеї його воїни навмисне не виконали свого обов'язку, бо його там не було і він не дивився на них, а на цей раз він вирішив особисто як глядач стежити за морським боєм.
70. Щойно він дав сигнал до відплиття, як варвари вирушили на кораблях до Саламіну і вишикувалися до бою без перешкод у призначеному для них порядку. Але тоді ще не настав для них день уступити в морський бій, бо запала ніч і вони почали готуватися на завтра. А еллінів охопив страх і неспокій і найбільше тих, хто прибули з Пелопоннесу. Цей їхній неспокій походив від того, що вони перебували на Саламіні готові до морського бою за землю афінян, але якби вони зазнали поразки, то зосталися б оточеними на острові і потрапили б в облогу, і залишили б свою країну без захисту тоді, коли піхота варварів тієї самої ночі(1) вирушила в Пелопоннес.
71. Проте, що було в людських силах, усе було зроблено, щоб варвари не вдерлися суходолом на Пелопоннес. Пелопоннесці, як довідалися про те, що Леоніда і його спартанців у Фермопілах було вбито, побігли з своїх міст до Істму, де зайняли позиції, маючи на чолі як стратега Клеомброта, сина Анаксандріда, брата Леоніда. Будучи на Істмі, вони перегородили Скейронідський шлях, а потім, порадившися, вирішили побудувати мур і перегородити Істм. Оскільки їх було багато тисяч і всі вони працювали, будівництво швидко посувалися, бо вони тягали каміння і цеглу, і деревини, і коші з піском, а крім того, ті, що поспішили до них на допомогу, не припиняли роботи ні на хвилину і працювали і вдень, і вночі.
Читать дальше