Геродот - Історії в дев'яти книгах. КнигаІХ - Калліопа

«Там, де течуть Термодонт і Асоп, де поля зеленіють,
Битва жорстока буяє і крики летять різномовні,
Вбито там буде багато озброєних луками персів,
Так їм призначила Доля, завжди і для всіх неминуча».
Ці вірші та інші подібні до них поета Мусая, що стосуються персів, я знаю. Річка Термодонт тече між Танагрою і Глісантом (2).
44. Після того, як Мардоній запитав про оракули і після його промови, якою він хотів підбадьорити персів, посутеніло і було виставлено варти. Коли проминула якась частина ночі і здалося, що запанував спокій у таборах і люди відпочивали в глибокому сні, з'явився вершник перед афшськими вартовими, Александр, син Амінта, стратег і цар македонців, і сказав, що йому треба порозмовляти з еллінськими стратегами. Поки більшість вартових залишилася на своїх місцях, інші побігли оповісти стратегів. Вони прибігли і сказали їм, що з мідійського табору прискакав вершник, який каже їм лише те, називаючи імена стратегів, що хоче з ними розмовляти.
45. І стратеги ледве це почули, пішли разом із оповісниками до вартових. Коли вони прийшли, Александр сказав їм: «Шановні афіняни! Те, що я вам скажу, це я вам кажу цілком довірчо і прошу вас зберігати це таємно і нікому цього не казати, крім Павсанія, щоб і мені не пошкодити. Бо я вам не сказав би цього, як би не був зацікавлений, і навіть дуже, справами всієї Еллади. Адже я і сам еллін із давнього еллінського роду і не хотів би бачити вільну Елладу поневоленою. Отже, я вам заявляю, що дотепер жертвоприношення не можуть бути сприятливими для Мардонія та його війська, бо інакше ви вже дали б йому бій. Проте тепер він вирішив не зважати на жертвоприношення і на світанку почати бій. А це тому, як я гадаю, що його схопив страх, що вас буде дедалі, то більше. Майте це на увазі і готуйтеся. Проте, якщо випадково Мардоній відкладе битву, ви зоставайтеся на ваших позиціях, бо в нього залишилося продовольства тільки на кілька днів. І якщо ця війна закінчиться так, як ви бажаєте, тоді буде справедливим, щоб ніхто з вас не забув про мене і визволив би і мене, бо лише заради еллінів я зробив такий небезпечний учинок через турботу про вас. Я хотів відкрити вам намір Мардонія, щоб несподівано не напали на вас варвари. Я македонець Александр». Так він їм сказав і повернувся в перський табір на своє місце.
46. Тоді афінські стратеги прийшли на праве крило і повідомили Павсанія про те, що чули від Александра. При цьому повідомленні Павсанія охопив страх перед персами і він відповів стратегам: «Отже, коли битва відбудеться на світанку, ви афіняни виступіть проти персів(1), а ми виступимо проти беотійців та інших еллінів, які тепер ви-строїлися навпроти вас і ось із якого приводу. Адже ви знаєте цих мідійців, як вони б'ються, бо ви воювали з ними при Марафоні, а ми ще не мали справи з цими людьми, не знаємо, як вони воюють. Ніколи ще спартанець не бився з мідійцями (2), але ми зустрічалися в битвах із беотійцями і фессалійцями. Треба лише, щоб ми озброїлися, а ви, щоб пішли на це крило, а ми на ліве». На це афіняни відповіли: «І ми самі вже давно із самого початку, побачивши, що проти вас вишиковуються перси, нам спало на думку сказати вам саме те, що ви тепер нам пропонуєте. Але ми цього не зробили, побоюючись, що наші пропозиції будуть вам не до вподоби. Але оскільки ви сами так кажете і ваша пропозиція нам подобається, ми готові це зробити».
47. Так вони дійшли згоди і коли почало розвиднюватися, не змінили позиції. Проте, що там відбувається, помітили беотійці, і пішли повідомити про це Мардонія. А він, коли це почув, одразу спробував змінити і свої позиції, пересунувши персів напроти лакедемонців. Щойно Павса-ній побачив, що відбувається таке пересування, то зрозумів, що вороги розгадали його намір, і почав повертати спартанців назад на праве крило, а Мардоній так само своїх на ліве крило.
48. Коли вони повернулися на свої попередні місця, Мардоній послав до спартанців вісника і через нього оголосив: «Лакедемонці! Люди цих країв кажуть, що ви найхоробріші мужі і захоплюються вами, бо ви не уникаєте битви і не покидаєте своїх позицій, а залишаєтеся на них і або вибиваєте ворогів, або вони вас убивають. Проте здається, що це все не відповідає дійсності, бо ще перед тим, як ми розпочали битву і перед тим, як зіткнулися з вами, то бачимо, як ви тікаєте і покидаєте позиції і дозволяєте афінянам заступити вас, щоб ті перші вступили з нами в бій, а ви хочете зайняти позиції навпроти наших рабів. Це зовсім не схоже на вчинок хоробрих мужів і ми мусимо змінити думку про вас. Адже ми чекали відповідно до вашої слави, що ви неодмінно пришлете до нас вісника, який скаже, що ви викликаєте нас на бій і хочете поміритися силами лише з персами, а ми готові до цього, а тепер ми бачимо із здивуванням, що ви зовсім не посилаєте нам виклику, а карлючитеся від страху. Отже, тепер, оскільки ви цього не зробили, ми робимо це. Чому, зрештою, не виступити нам у бій, вам як представникам еллінів, оскільки про вас іде слава як про найхоробріших, а нам як представникам варварів(1), рівними з рівними за числом? А якщо ви гадаєте, що й іншим треба воювати, тоді нехай і вони воюють після нас. Але якщо ви цього не хочете, а гадаєте, що досить нас самих, тоді ми воюватимемо аж до останнього, і хто з нас двох переможе, його перемога хай буде перемогою всього війська».