Геродот - Історії в дев'яти книгах. КнигаІХ - Калліопа

56. Вісник повернувся до афінян. А Павсаній усе ще продовжував сперечатися з Амомфаретом, коли розвиднилося. За цей час він ще залишався на своїй позиції, сподіваючись, що Амомфарет не залишиться позаду, коли решта лакедемонців відступить. Але так не сталося. І Павсаній подав сигнал для відступу і повів за собою всіх інших між узвишшями, а за ним пішли і тегейці. А афіняни згідно з наказом пішли в протилежному напрямі. Тим часом лакедемонці просувалися вздовж берегів Асопу і передгір'їв Кіферону, побоюючись ворожої кінноти, але афіняни попрямували вниз на рівнину.
57. Амомфарет, який спочатку не уявляв собі, що Павсаній наважиться його покинути, затримував своїх людей і не дозволяв їм залишати позицій. Проте, коли війська Павсанія виступили, він нарешті повірив, що той не жартував і справді покинув його. Тоді наказав своєму загонові взяти зброю і повів його повільним кроком за рештою війська. А військо, віддалившися приблизно на десять стадій, очікувало загін Амомфарета біля річки Молоент у місцевості, яка називається Аргіопій, де розташовано храм Елевсінської Деметри(1). Там вони чекали на той випадок, якщо Амомфарет із своїм загоном не покинув би призначених йому позицій, щоб вони повернулися і прийшли йому на допомогу. Ледь Амомфарет і його люди підійшли до спартанського війська, як уся кіннота варварів напала на них. Перські вершники робили те, що вони завжди мають звичай робити, щойно вони побачили, що на позиціях, де були елліни в попередні дні, нема нікого, вони почвалали на своїх конях наперед і, досягши еллінів, почали їх атакувати.
58. Тим часом Мардоній, довідавшись, що елліни відступили вночі і побачивши їхні позиції порожніми, покликав до себе Торака з Ларіси та його братів Евріпіла і Трасідая і сказав їм: «Ну, сини Алева(1), що ви тепер скажете, побачивши ці позиції порожніми? Ви, хочу сказати, їхні сусіди, казали, що лакедемонці ніколи не тікають із поля бою, а на війні вони в перших лавах. Ви і перед тим бачили, як вони пересуваются і змінюють позиції і сьогодні ми бачимо, що вчора вночі вони втекли. І тепер, коли треба було помірятися силами в битві з мужами, що справді є наймужнішими на світі, ці люди ясно показали, чого вони варті серед еллінів, що і вони нікчеми. А щодо вас, оскільки ви ще не знаєте, чого варті перси, я особисто з приємністю пробачаю вам, що ви так їх розхвалили, про яких ви щось знаєте. Але ще більше мене дивує Арта-баз, який настільки злякався лакедемонців, що висловив думку, зовсім негідну мужа, що нам слід було б зняти звідси табір і піти замкнутися в місті фіванців і щоб там нас обложили. Я пізніше постараюся, щоб про цю думку дізнався Цар. Ну, нехай іншим разом ми порозмовляємо про це. А тепер нам треба не дати їм зробити того, що вони роблять, але слід догнати їх і тоді нехай вони нам заплатять за все, що вони дотепер зробили персам».
59. Так він сказав і повів персів швидким кроком, перейшовши Асоп по слідах еллінів(1), гадаючи, що ті звичайно хочуть утекти. Він скерував переслідування лише проти лакедемонців і тегейців, бо афіняни під прикриттям горбовин попрямували до рівнини і він їх не бачив. Проте, коли інші проводарі перських загонів побачили, як перси кинулися переслідувати еллінів, вони одразу подали сигнали для виступу і побігли, не дотримуючи ні дисципліни, ні ладу. Вони бігли в безладді з криками, гадаючи, що доженуть і подолають еллінів.
60. Павсаній, на якого нападала перська кіннота, послав вершника до афінян, щоб той сказав їм: «Шановні афіняни! Оскільки тепер має відбутися в нас така рішуча боротьба, від якої залежить або свобода, або неволя Еллади, наші союзники зрадили нас лакедемонців і вас афінян, бо минулої ночі вони піднялися і втекли. Після цього ми прийняли рішення, що нам треба робити, а саме оборонятися якомога найкраще і допомагати один одному. Отже, якщо ворожа кіннота спочатку скерує свої напади проти вас, то, звичайно, нашим обов'язком тегейців, які разом із нашими залишаються вірними Елладі, буде поспішити вам на допомогу. Проте тепер, коли вся кіннота накинулася на нас, буде справедливим, щоб ви прийшли на допомогу загонові, який найбільш терпить від нападів ворогів. Проте, коли станеться так, що відбудеться щось несподіване і ви не зможете прийти на допомогу сами, то, будь ласка, пришліть нам ваших лучників. Ми з нашого досвіду знаємо, що на протязі цієї війни ви воюєте з найбільшим завзяттям за всіх, і в даному разі ви зважите на наше прохання».
61. Коли афіняни одержали це повідомлення, то вирушили на допомогу спартанцям і підтримали їх, наскільки могли. Вони вже вирушили, коли на них напали елліни з царського війська, які виступили проти них, і афіняни вже не спромоглися поспішити на допомогу через ці напади. Отже, через це лакедемоняни і тегейці залишилися відокремленими від решти війська, а лакедемонців разом із легко озброєними було п'ятдесят тисяч, а тегейців три тисячі, бо вони ніколи не виступали окремо від спартанців(1). Вони почали приносити жертви перед тим, як дати бій Мардонієві та його війську. Але жертвоприношення не були сприятливими і тим часом загинуло багато їх, а ще більше було поранено, бо перси своїми щитами зробили свого гатунку загорожу і із-за неї засипали їх безжалісно дощем стріл, і спартанці дуже страждали, а жертвоприношення все ще були несприятливими. Тоді Павсаній звернув свій погляд у бік храму Платейської Гери з проханням до богині, щоб марно не загинула його надія.
62. Павсаній ще продовжував молитися(1), коли першими виступили тегейці і атакували варварів і одразу після молитви Павсанія віщування жертвоприношень стали сприятливими для лакедемонців. І коли, нарешті, це сталося і лакедемонці виступили проти персів, тоді і перси відкинули свої луки. Спочатку битва точилася навколо загорожі з щитів. Але коли ця загорожа завалилася, битва продовжувалася з усією запеклістю поблизу самого храму Деметри ще довгий час, поки вона не стала рукопашною, бо варвари схопили списи еллінів і порозламували їх на тріски. Справді, ні хоробрістю, ні силою перси не поступалися перед еллінами, але в них не було важких обладунків, не було в них ще й такої вправності у військовій справі, як у їхніх супротивників (2). Вони виходили із строю один по одному або десятеро по десяти, і утворювали в більшій чи меншій кількості щільні групи і навально нападали на спартанців які їх убивали (3).
63. Там, де перебував сам Мардоній і бився верхи на білому коні, оточений найкращими з персів, тисяччю найхоробріших, у тому місцівони завдавали найбільших утрат супротивникам. Поки був живий Мардоній, вони завзято оборонялися і повбивали багатьох лакедемон-ців. Проте коли Мардонія було вбито і загинула його охорона, найсиль-ніші люди у війську, тоді вже решта воїнів кинулась навтіки перед лакедемонцями. Найгіршим у битві для персів було їхнє озброєння, яке недостатньо захищало їх, і вони змушені були битися з гоплітами в своїх легких обладунках(1).
64. Тоді згідно з оракулом, даним спартанцям, Мардоній сповна заплатив, як і треба було, за вбивство Леоніда, і найблискучішу перемогу, з усіх, про які я знаю, одержав Павсаній, син Клеомброта і внук Анаксандріда. Імена дальших його предків до Леоніда я вже наводив, бо вони ті самі, що й у Леоніда. Мардонія вбив Арімнест, видатна особа в Спарті, який за кілька років після мідійських воєн уступив у бій при Стеніклері(1) на чолі трьохсот воїнів під час війни з мессенцями і був убитий і сам і його триста воїнів.
65. Коли перси кинулися тікати при Платеях, вони тікали безладно до свого табору за дерев'яним парканом, що його вони побудували неподалік від Фів. Мені незрозуміло, як це сталося так, що битва точилася поблизу гаю Деметри, однак жоден перс не зайшов до священної загорожі і не був там убитий, а більшість із них було вбито навколо святилища і поза ним. Я маю думку, якщо людині личить мати думку про божественні справи, що сама богиня не хотіла приймати їх до себе, бо вони спалили її святилище в Елевсіні.
66. Отак відбулася ця битва. Артабазові, синові Фарнака, вже з самого початку не подобалося те, що цар доручив верховне командування Мардонієві, адже він не радив уступати в бій, але незважаючи на всі заперечення, які він наводив, йому нічого не вдалося довести. І оскільки йому не подобався спосіб дій Мардонія, він зробив ось що. Воїнів, якими він командував (а в нього було немало війська і воно доходило до сорока тисяч), поки відбувалася битва, а він був певен того, яким буде її кінець, він у повному порядку взяв із собою і наказав їм іти слідом за ним туди, КУДИ їх поведе. Давши такий наказ, вирушив, ніби ведучи військо в бій. Але ідучи так, він побачив, як перси кинулися навтіки. Тоді він рушив уже не повільною ходою, але бігцем не для того, щоб знайти притулок за дерев'яним муром, або у фіванській фортеці, але попрямував до Фокіди з метою якнайшвидше дістатися до Геллеспонту.
67. Отже, туди вони побігли. А решта еллінів, які билися на боці Царя, виявили боягузтво, а беотійці тривалий час воювали з афінянами, бо фіванці, що перейшли на сторону мідійців, не виявляли боягузтва, але воювали завзято і загинули під ударами афінян в числі трьохсот найхоробріших. Проте, коли і вони обернулися спинами до ворогів, вони побігли до Фів, а не в тому напрямі, куди тікали перси. І решта перських союзників кинулися тікати, ні з ким не повоювавши і не вчинивши ніяких подвигів (1).
68. Для мене доказом того, що сила варварів цілком залежала від персів, серед іншого було і те, що варвари і перед битвою з ворогами тікали, побачивши, як тікають перси. І так тікали всі, крім кінноти, і зокрема беотійської кінноти. Вона дуже допомагала тим, які тікали, бо залишалася перед строєм ворогів і захищала утікачів від нападів еллінів. Отже переможні елліни переслідували Ксерксове військо, доганяючи його і вбиваючи.
69. Серед паніки, що там сталася, прийшла відомість до інших еллінів, які розмістилися поблизу храму Гери і не брали участі в битві, що битва закінчилася і що перемогло військо Павсанія. Коли вони це почули, не додержуючи зовсім порядку, вони разом із корінфянами попрямували шляхом, що йде передгір'ями і узвишшями просто до святилища Деметри, а решта разом із мегарцями та фліунтцями побігли рівнинним шляхом. Коли мегарці та фліунтці наблизилися до ворогів, їх здалека побачили фіванські вершники, як ті безладно бігли, приострожили своїх коней і кинулися на них на чолі з своїм проводирем Асоподором, сином Тімандра. Напавши на них, вони перебили шістсот із них, а решту загнали на Кіферон. Так несправедливо їх було вбито(1).
70. А перси та інша юрба, щойно прибігли до дерев'яного муру, піднялися на вежі і до приходу лакедемонців, підвищили і зміцнили, як тільки могли, ці мури. Проте, коли прибули афіняни, почалася запекла битва при мурах. Поки не було ще афінян, перси успішно оборонялися і мали перевагу перед лакедемонцями, які не вміли воювати біля мурів. Але коли до них прилучилися афіняни, битва біля мурів стала ще запеклішою і тривала довго. Нарешті, виявивши свій героїзм і наполегливість, афіняни проламали мур, зробили в ньому бреш і, звичайно, елліни кинулися всередину. Першими вдерлися всередину укріплення тегейці і вони розграбували намет Мардонія і забрали звідти різні речі, і серед них і ясла його коней, які майстерно було зроблено з бронзи. Оці ясла тегейці присвятили в храм Алейської Афіни, а решту здобичі вони поклали там, де й інші елліни. Варвари, коли завалився мур, уже не могли залишатися в строю і ніхто серед них не думав оборонятися, вони перелякані зовсім розгубилися, замкнуті у вузькому просторі десятки тисяч людей. Так еллінам було легко їх убивати. Отже, із трьох тисяч війська, за винятком сорока тисяч, яких увів із собою Артабаз, а з решти не врятувалося і три тисячі. Із лакедемонців під час битви було вбито всього дев'яносто один, із тегейців шістнадцять і п'ятдесят двоє з афінян(1).
71. Серед варварів у піхоті відзначились насамперед перси, в кінноті – саки, а як окрема особа, кажуть, відзначився Мардоній. Серед еллінів показали себе хоробрими афіняни і тегейці, але у відвазі їх перевершили спартанці. Іншого доказу щодо цього я не маю (бо всі вони перемогли ворогів, які були перед ними), але зішлюся лише на те, Що лакедемонці атакували сильніших за них супротивників і перемогли їх. Наймужнішим за всіх виявив себе, на мою думку, Арістодем, він єдиний урятувався із трьохсот і через це всі його зневажали в Спарті. Після нього відзначилися своїми подвигами спартанці Посейдоній і Філокіон, а також Амомфарет. Хоч як там було під час сперечання щодо того, хто з них був наймужнішим, спартанці, які були на полі бою, висловили думку, що Арістодем кидався на ворогів як скажений і вчинив великі подвиги, бо, очевидно, шукав собі смерті, щоб позбутися обвинувачення, яке тяжіло над ним, а Посейдоній, не шукаючи собі смерті, показав себе відважним і через це був достойнішим за Арістоде-ма. Але це вони могли казати і через заздрість. Усім їм, яких я перелічив, убитим на полі бою, крім Арістодема, була віддана належна шана, проте Арістодема не вшанували з причини, про яку я сказав.
72. Ці, які воювали при Платеях, стали найзнаменитішими, але Каллікрат, який був у війську і вважався за найуродливішого елліна свого часу, не лише лакедемонцями, а й рештою еллінів, не був убитий на полі бою. Він тоді, коли Павсаній приносив жертви, перебуваючи в своєму загоні, був поранений у бік стрілою. І коли інші билися, його винесли з бою і там, де він конав, сказав платейцеві Арімнесту(1), що йому байдуже те, що він умирає за Елладу, але його непокоїть, що йому не вдалося, незважаючи на все його бажання, вчинити якийсь подвиг, використати для цього свою руку.
73. Кажуть, що серед афінян відзначився Софан(1), син Евтіхіда з Декелейського дему. Він був із декелейців, які колись, як розповідають і афіняни, зробили таке корисне, що їх уславило назавжди. Коли, як відомо, за давніх часів Тіндаріди, шукаючи Єлену, щоб повернути її в Спарту, з великим військом удерлися в Аттіку і вигнали мешканців демів із їхніх будинків, не знаючи, де була схована Єлена, тоді декелей-ці, чи згідно з іншим переказом сам Декел, обурений зухвалістю Тесея (2) і побоюючись за всю Аттіку, з'ясував їм усю справу і провів їх до Афід-нів, які один із тамтешніх мешканців, Тітак (3), через зраду передав Тінда-рідам. За те, що вони для них зробили, спартанці дали декелійцям право постійно не платити податків і головувати на святах, і цим правом вони користуються і до цього дня. Так під час війни, що сталася багато років після того між афінянами та пелопоннесцями, коли лакедемонці спустошували Аттіку, вони не зайняли Декелеї(4).
74. З цього дему походив Софан, який відзначився тоді серед афінян і про якого існують два перекази(1). Згідно з одним він носив із собою привітаний на ланцюгу до пояса його панцера залізний якір і, коли він наближувався до ворогів, кидав на землю для того, щоб вороги, які кидалися на нього, не могли зсунути його з місця. А коли його супротивники тікали, тоді він уважав, що вже настала хвилина, він піднімав якір і гнався за –ворогами. Це один із переказів, а другий суперечить цьому, що я його навів, і згідно з ним Софан мав на своєму щиті, який постійно повертав, не перестаючи ні на хвилину, як свій герб якір і зовсім не йшлося про залізний якір, підвішаний на його панцері.
75. Є ще один блискучий подвиг, що його вчинив Софан. Коли афіняни облягали Егіну, він викликав на бій аргосця Еврібата і вбив його. Цей самий Софан після тих подій через свою відвагу ставши стратегом афінян разом із Леагром, сином Главкона, був убитий едонця-ми в Даті, в битві за копальні золота(1).
76. Після того, як варварів при Платеях було розбито вщерть, до еллінів прийшла одна жінка – перебіжчиця, наложниця одного з персів, фарандата, сина Теаспія. Коли вона довідалася про поразку персів і перемогу еллінів, вона прикрасила золотими оздобами себе і своїх служниць, і одягнена в свої найкращі шати, вона зійшла з повоза і підійшла до лакедемонців, які ще продовжували вбивати ворогів, і, побачивши Павсанія, як він там порядкує, ім'я якого і походження вона знала і раніше, бо багато разів чула про нього, пізнала Павсанія і, впавши перед ним навколішки, сказала: «О царю Спарти!(1) Врятуй мене твою благальницю з мук неволі, бо ти вже зробив мені добро і тим, що знищив оцих, які ні богів, ні божеств– не шанують. Я родом із Косу і я дочка Гегеторіда сина Антагора. Мене викрав із Косу один перс і зробив своєю наложницею». Павсаній відповів їй: «Жінко! Заспокойся, адже ти благальниця, і якщо ти кажеш правду, що ти дочка Ґегесіторіда з Косу (2), бо він мій найкращий друг із усіх тих, що там живуть». Так він їй сказав і тимчасово доручив піклуватися нею ефорам, які його супроводжували, але згодом відіслав її на Егіну, як вона сама хотіла.
77. Після приходу цієї жінки одразу прибули мантінейці(1), коли вже все закінчилося. Побачивши, що вони прийшли дуже пізно, щоб узяти участь у битві, вони зовсім зажурилися і сказали, що вони заслужили бути покараними. Довідавшися про те, що мідійці разом із Артабазом відійшли, вони хотіли переслідувати їх у Фессалії, але лакедемонці не дозволили їм переслідувати втікачів. Вони повернулися до своєї іфаїни і вигнали з своєї вітчизни проводарів свого війська. Після мантінейців прибули елейці і так само, як і мантінейці, повернулися до себе засоромлені. Повернувшися і вони вигнали своїх стратегів. Таке було з мантіней-цями та елейцями.
78. В Платеях у таборі егінців був такий Лампон, син Піфея, один із славетних серед егінців. Йому спала на думку одна нечестива справа і він поспішив знайти Павсанія. Прийшовши, він сказав йому: «Сине Клеомброта! Ти вчинив надлюдський подвиг, великий і найблискучіший, і бог тебе удостоїв честі врятувати Елладу і придбати таку славу, якої ніхто з еллінів не мав у нашій історії. Тепер після всього цього зроби для збільшення цієї слави і ще дещо і щоб у майбутньому ніхто з варварів не наважувався вчинити над еллінами недостойні справи. Я хочу сказати, що коли при Фермопілах був убитий Леонід, Мардоній із Ксерксом відрубали йому голову і повісили її високо на списі. Якщо і ти зробиш таке, тебе насамперед усі спартанці, а потім і всі еллійи вихвалятимуть. Адже якщо ти настромиш на кіл Мардонія, ти помстишся за твого дядька Леоніда». Він казав оце Павсанієві, гадаючи, що робить йому приємність, але той так відповів йому.
79. «Друже Егінцю! Щиро дякую тобі за твої добрі слова і за твою турботу про мене, але твоя пропозиція зовсім хибна. Хоча ти так високо мене звеличив і мою батьківщину, і мій подвиг, а тепер звергнув мене і збезчестив, порадивши мені зганьбити покійника, кажучи, коли я це зроблю, то слава моя збільшиться. Така справа личить хіба що варварам, а не нам, еллінам. Але і їх ми за це засуджуємо. В такий спосіб я не хочу догоджати ні егінцям, ні тим, кому це може подобатися. Мені досить схвалення спартанців і я не говоритиму і не робитиму безчесних речей. Що ж до Леоніда, за якого ти мені пропонуєш помститися, я кажу тобі, що ця помста вже відбулася в цілком наявний спосіб: незліченна кількість тих, що тут загубили своє життя, це відплата і за нього і за вбитих при Фермопілах. А ти більш не приходи до мене і не розмовляй зі мною, як ти розмовляв, і не давай мені порад і подякуй, що ти підеш живий і здоровий».
80. Таку відповідь почув Лампон і пішов геть. Тим часом Павсаній через вісника заборонив усім розносити здобич і наказав ілотам зібрати всі коштовні речі. Вони розбіглися по табору і познаходили намети, розшиті золотом і сріблом, посріблені і позолочені ліжка, золоті кратери, а також келихи та чаші. Вони знайшли ще на возах лантухи, в яких виявилися золоті та срібні "казани, а з трупів убитих воїнів, що лежали на землі, вони познімали зап'ястя та намиста і взяли позолочені акінаки, бо вже на гаптовані вбрання ніхто не звертав уваги. Хоча тоді багато речей пограбували ілоти і попродавали егінцям, проте також багато, що не могли заховати, вони поприносили. Від цієї здобичі походить велике багатство егінців, бо вони скуповували золото в ілотів і платили їм за нього, як за мідь.
81. Так вони нагромадили там дорогоцінні речі, а потім виділили з них десяту частину для дельфійського бога і з неї були приношення такі, як золотий триніжник, поставлений на бронзового триголового змія поблизу жертовника(1). Виділили й іншу частину для бога Олімпії, з якої було зроблено, як приношення, бронзову статую Зевса заввишки в десять ліктів, і ще для істмійського бога, з якої було виготовано бронзову статую Посейдона заввишки в сім ліктів. Це вони виділили, а решту перських наложниць і золото, і срібло, та багато інших коштовних речей і в'ючних тварин кожен узяв собі залежно від його заслуг. Які ще цінні речі вони виділили і дали тим із них, хто відзначився при Платеях, "про це ніхто не сказав, але я, принаймні, гадаю, що і їм щось було дано. Пав-санієві дали вдесятеро більше за інших, жінок, коней, талантів, верблюдів, а також і всі інші коштовні речі.
82. Розповідають ще й про таке. Ксеркс, тікаючи з Еллади, залишив Мардонієві все своє господарство. Отже Павсаній, побачивши намет Мардонія, розшитий сріблом і золотом із завісками строкатих кольорів, наказав пекарям та кухарям приготувати обід, який був у Мардонія. Вони виконали його наказ і тоді Павсаній, побачивши золоті та срібні ліжка з гарними матрацами та ще золоті і срібні столики, і всі приналеж-ні для обіду речі, подивувався цій розкоші і для сміху наказав своїм слугам приготувати лаконський обід. Обід було приготовано і різниця між обома обідами була разюча. Тоді Павсаній засміявся і запросив еллінських стратегів, і скоро вони зібралися, Павсаній, показуючи на обидва обіди, сказав їм: «Шановні елліни, я запросив вас сюди, бажаючи показати вам, наскільки дурний був Мідієць, який маючи можливість жити, як ви тут бачите, прибув сюди, щоб забрати в нас те, що ми маємо, в нас, які живемо так бідно». Так сказав згідно з переказом Павсаній еллінським стратегам.
83. Навіть і за кілька років після того багато платейців знаходили в різних посудинах золото, срібло та всілякі коштовні речі. А згодом сталося і таке. Коли на трупах не залишилося м'яса (бо платейці почали переносити і складати кістки до одного місця), було знайдено череп без жодного шва з суцільної кістки, а ще було знайдено нижню та верхню щелепи з зубами і передніми і задніми також із суцільної кістки. Знайдено також скелет людини заввишки в п'ять ліктів.
84. На другий день зник труп Мардонія. Хто це зробив, я не можу сказать, але я чув, як називали імена багатьох із різних країв, які поховали Мардонія, і я знаю багатьох із тих, що одержали подарунки від сина Мардонія, Артонта, за те, що вони це зробили. Проте хто з них переніс труп Мардонія і поховав його, я не спромігся уточнити. Є чутка, що це був Діонісофан із Ефеса, який доховав Мардонія. В усякому разі його було поховано.
85. Елліни, поділивши між собою здобич після битви при Платеях, почали ховати своїх убитих воїнів, кожен народ окремо. Лакедемонці викопали три могили. Там вони поховали ейренів(1), серед яких були Посейдоній і Амомфарет і ще Філокіон і Каллікрат. В одній могилі вони поховали ейренів, у другій решту спартанців, а в третій ілотів. Так вони їх поховали, а тегейці також окремо поховали своїх, усіх разом, так само і афіняни і мегарці та фліунтці тих, яких перебила кіннота. Звичайно, всіх цих могили вміщують убитих у битві, що ж до могил інших, які можна побачити в Платеях, то це, як я довідався, їх викопали і насипали землю, ті, хто не взяли участі в битві, і зробили це через сором, для нащадків, і в них нема людей. Є там і могила егінців, яку, я чув, зробив на прохання егінців за десять років після битви Клеад, син Автодіка, платеєць, який був проксеном егінців.
86. Після того, як елліни в Платеях поховали своїх покійників, вони зібралися на нараду і вирішили негайно піти проти Фів і зажадати, щоб їм видали всіх прибічників мідійців, і насамперед Тімегеніда і Аттагіна, які очолювали цих прибічників, а якщо вони їх не видадуть, нехай залишаються в місті і до того, як воно буде здобуто і зруйновано. Таке' вони прийняли рішення і на одинадцятий день після битви^ вони прийшли і обложили Фіви, і зажадали, щоб їм видали тих людей. Але фіванці не мали наміру видавати їх і тоді елліни почали плюндрувати їхню країну, і робити напади на їхні мури.
87. І оскільки грабування тривало на дванадцятий день, Тімегенід < казав фіванцям: «Шановні фіванці! Оскільки елліни вирішили не знімати облоги, поки не зруйнують Фів, або поки ви їм не видасте нас, нехай більше не страждає через нас Беотія, але якщо вони хочуть одержати гроші і лише посилаються як на привід, вимагаючи нашої видачі, дамо їм гроші з нашої спільної каси (бо ми стали прибічниками мідійців із загальної згоди(1), а не з власної волі), а якщо правда, що вони облягають місто через нас, тоді ми сами погоджуємось, щоб нас видали і цим ми звільнимось від усяких обвинувачень». Фіванці вирішили, що він правильно каже і своєчасно, і одразу повідомили Павсанія, що вони погоджуються видати цих людей..
88. Отже, так вони домовилися, а тим часом Аттагін утік із міста разом із своїми синами, але їх спіймали і привели до Павсанія. Проте він зняв із них обвинувачення, кажучи, що сини не мають відповідальності за перехід батьків на бік мідійців(1). Щодо інших людей, яких видали фіванці, вони гадали, що їх відпустять і вони виправдаються, і навіть були переконані, що через підкуп вони визволяться. А Павсаній, скоро вони опинилися в його руках, запідозрівши їх у такому намірі, розпустив усе військо союзників, а їх наказав у кайданах відвести в Корінф і там стратити (2).
89. Отаке відбулося в Платеях і у Фівах. Тим часом Артабаз, Фарна-ків син, тікаючи з Платей, уже був далеко. Коли він прибув до Фесса-лії(1), його запросили в гості фессалійці і, оскільки вони не знали нічого про події в Платеях, вони запитали його про решту війська. Проте Артабаз зрозумів, що якби він розповів їм усю правду про битви, то він наразився б на небезпеку і самому загинути і всьому його війську (йому здавалося, що всі, хто довідався б про ці події, могли б на нього напасти) і, подумавши так, він нічого не розповів про фокейців, а фессалійцям сказав: «Я, шановні фессалійці, як бачите, поспішаю якнайшвидше до Фракії разом ось із цими, бо мене послано з табору для важливої справи. Сам Мардоній прийде незабаром за мною і чекайте на нього з години на годину. Зробіть йому належний прийом і як слід подбайте про нього, бо в майбутньому ви не пожалкуєте, що так зробили». Так він їм сказав і спішно пройшов із своїм військом Фессалією і Македонією до Фракії, як людина, котра і справді поспішає, прямуючи суходолом. Він прибув до Візантія (2), залишивши позаду чимало своїх воїнів, яких перебили на шляху фракійці, або яких доконали голод і втома. А з Візантія він перетяв море на кораблях.
90. Так він повернувся до Азії того самого дня, коли варвари зазнали жорстокої поразки при Платеях і це збіглося з їхнею поразкою при Мікалі в Іонії. Тим часом, коли елліни із своїм флотом, що приплив із лакедемонцем Леонтіхідом, перебували на Делосі, до них прийшли оповісники з Самосу; Лампон, син Трасіклея, Атенагор, син Архістраті-да, і Гегесістрат, син Арістагора, яких самосці послали потай від персів, а також від тирана Теоместора, сина Андродаманта, якого перси призначили тираном Самосу. З'явилися вони перед стратегами і Гегесістрат почав промовляти докладно і про вся*ке, що, мовляв, лише їх поба-* чать іонійці, як повстануть проти персів, і що варвари не зможуть учинити їм опору, а якщо навіть учинять, то все одно, такого випадку іншим разом не буде в них(1). Він посилався на те, що вони мають спільних богів, благав їх урятувати від неволі еллінів і прогнати варварів. Крім того, казав він, їм легко це зробити, бо кораблі у варварів незграбні і не можуть протистояти еллінським. А якщо, казав він, елліни мають якусь підозру, чи не готується проти них якась зрада, то аби їх умовити, він пропонував їм узяти його з супутниками на кораблі як заручників.
91. Оскільки самосець наполягав на своїх пропозиціях, Леонтіхід запитав його, чи тому, що він від відповіді на своє .запитання хотів одержати якесь передвістя, чи тому, що це йому навіяв бог: – Як тебе звати, Самосцю?» – І той відповів йому: «Гегесістрат». І на цьому Леонтіхід перебив його, незважаючи на те, що, мабуть, Гегесістрат хотів сказати і ще щось, Леонтіхід сказав: «Я приймаю добре передвістя, проводарю війська, самосцю. Лише дивіться, ти та інші, що з тобою, дайте мені слово, що самосці і справді хочуть стати нашими союзниками і йдіть із богом»(1).
92. Так він йому сказав і негайно взявся за діло. Самосці одразу дали йому своє слово, заприсягалися і склали союз із еллінами. Після цього інші оповісники відпливли, а Гегесістратові він наказав пливти разом із ним, бо вважав його ім'я за добре передвістя. Того дня елліни залишилися там на Делосі, а наступного дня принесли жертви, щоб довідатися про можливий успіх, а ворожбитом у них був Деіфон, син Евенія з Аполлонії, тієї Аполлонії(1), яка в Іонійському морі, а його батько мав таку пригоду.
93. Є в Аполлонії отара овець, присвячених Геліосові(1). Вдень вони пасуться на берегах річки, яка спадає з гори Лакмон, перетинає країну Аполлонії і вливається в море поблизу затоки Оріка, а вночі отару охороняє кожен із мешканців упродовж одного року, люди обрані з громадян, найбільш видатних своїм багатством і походженням. Цих овець аполлонійці пильно доглядають згідно з якимсь оракулом. Вночі вони перебувають у печері далеко від міста. Сталося так, що черга дійшла охороняти вівці до Евенія. І тоді він заснув, бувши сторожем, і в печеру зайшли вовки і роздерли щось до шістдесяти овець. А він, коди це помітив, затаїв це і нікому не сказав, маючи на думці купити інших овець і замінити ними тих, що загинули. Проте, коли аполлонійці довідалися про це, бо це не залишилося в тайні, вони привели його на суд і там його засудили за те, що він заснув, і викололи йому очі. Але коли осліпили Евенія, одразу після того вівці перестали котитися і земля перестала приносити плоди. І як у До доні, так і в Дельфах, коли вони запитали пророків, яка причина цього нещастя, що їх спіткало, вони з'ясували їм, що аполлонійці несправедливо позбавили зору сторожа священних овець (Евенія), тому що це боги послали вовків і вони не перестануть мститися за нього, поки аполлонійці не дадуть йому сатисфакції такої, як він сам вибере і вважатиме за справедливу. А коли він буде задоволений, боги дадуть Евенієві такий дар, який більшість людей уважатимуть його за найщасливішого за те, що він його має.
94. Такі були оракули, що їх було дано аполлонійцям, але їх притаїли і доручили деяким полагодити цю справу. А вони ось як її полагодили. Евеній сидів у кріслі, а вони прийшли і сіли біля нього і почали розмовляти з ним про всякі речі, а потім висловили йому свої співчуття з приводу його нещастя. І нарешті, запитали його, яку сатисфакцію він хотів би одержати, оскільки аполлонійці обіцяють задовольнити його за несправедливість, яку вони йому вчинили. Він через те, що нічого не чув про оракул, відповів на їхню пропозицію, що нехай вони дадуть йому ниви, і він навів імена громадян, про яких він знав, що в них найкращі маєтки в області Аполлонії, а крім цього ще й домівку, що, як він знав, була найгарнішою в місті. Якщо він усе це одержить, він додав, то остаточно пройде його гнів і це відшкодування, що йому дадуть, буде йому цілком достатнім. Так він сказав, а його відвідувачі відповіли йому: «Евенію! Через те, що аполлонійці осліпили тебе, це відшкодування вони дають тобі згідно з оракулами, що їх одержали». Коли потім він дізнався про суть цієї справи, що його обдурили, він, звичайно, розсердився. Тим часом вони придбали у власників усе, що він зажадав собі, і передали йому, а він одразу після цього одержав дар пророкування і став знаменитим.
95. Отже, син цього Евенія Деіфон, який був у корінфян, став ворожбитом у війську. Проте я чув і щось інше, ніби Деіфон видавав себе за сина Евенія і займався віщуванням в Елладі, насправді не будучи його сином.
96. Коли елліни отримали добрі передвістя, вони попливли з Делосу на Самос. І коли вони прибули до тієї місцевості острова, що називається Калами, вони кинули там якорі навпроти храму Гери(1), що там його розташовано, і почали готуватися до морського бою. А перси, довідавшись, що вони пливуть проти них, також знялися з якорів і попливли в напрямі до материка з усіма своїми кораблями, крім фінікійських кораблів, які вони відіслали перед тим, а це тому, що на своїй нараді вони вирішили не вступати в морський бій, бо справді вони гадали, що їхні сили не рівні з еллінськими (2). І вони відпливли до материка, щоб бути там під захистом сухопутного війська, яке перебувало в Мікалі. Це військо залишилося позаду від іншого, щоб за наказом Ксеркса спостерігати за Іонією. Його кількість доходила до шістдесяти тисяч, а його стратегом був Тігран, який серед персів відзначився своєю красою і своєю статурою. Отже, навархи цього флоту вирішили вдатися під захист війська, витягти кораблі на сушу і оточити їх огорожею, щоб оборонити і кораблі, а разом із тим і себе (3).
97. З таким рішенням вони вирушили. Пропливши поблизу святилища Владарок(1), вони прибули в область Мікали, в місця, що називаються. Гайсон і Сколопоенти, де є святилище Елевсінської Деметри, що його побудував Філіст, Пасіклеїв син, який супроводив Нелея, сина Кодра, коли будувався Мілет. Там вони витягли на сушу свої кораблі і спорудили навколо них огорожу з каміння та стовбурів плодових дерев, які вони повирубали, і навколо огорожі понастромлювали паліччя. Вони зробили всі ці підготування на випадок, коли їх облягатимуть (і вони нарешті переможуть, маючи на увазі дві можливості).
98. Коли еллінів було повідомлено про відступ варварів на материк, вони засмутилися тим, що варвари від них повтікали, і не знали, що їм робити, чи повернутися, чи пливти до Геллеспонту. Нарешті вони прийняли рішення не робити ні того, ні іншого, але пливти до материка. Отже, вони приготували драбини для морського бою(1) і все інше, що було потрібне, і попливли до Мікали. Коли вони наблизились до перського табору і побачили, що ніхто не вийшов їм назустріч і помітили лише кораблі, які перси перетягли за огорожу, і сухопутне військо, вистроєне на березі, тоді Леонтіхід, пропливаючи з своїм кораблем, якомога близько від берега, насамперед послав вісника з зверненням до іонійців: «Шановні іонійці! Ті з вас, хто мене чує, зверніть увагу на мої слова, бо перси, звичайно, ні слова не зрозуміють із порад, що я їх вам даю. Коли почнеться битва, кожен із вас має своїм обов'язком, першим і головним, не забути про свободу і ще про гасло «Гера» (2). А хто не почує Цього, нехай йому скаже той, хто почув». (Зміст цього звернення був той самий, що і звернення Фемістокла при Артемісії, тобто або його не зрозуміють варвари, а іонійці візьмуть звернення до уваги, або потім його зрозуміють варвари і вважатимуть іонійців за підозрілих).
99. Після цього оголошення Леонтіхіда, ось що зробили елліни: вони підійшли до берега і висадилися. Перси скоро побачили, що елліни готуються до бою і довідалися про звернення Леонтіхіда до іонійців, запідозрили, що самосці співчувають еллінам і перед усім обеззброїли самосців, бо, і справді, самосці, коли на варварських кораблях прибули полонені афіняни, які залишилися в Аттіці і їх забрало Ксерксове військо, їх усіх визволили, заплатили викуп, забезпечили їх усім потрібним для подорожі і відрядили їх до Аттіки. Власне за це почали їх підозрювати, бо вони визволили п'ятсот осіб, Ксерксових ворогів. Крім того, проходи, що ведуть на висоти Мікали, доручили охоронять мілетянам із тієї причини, що вони напевне повинні знати цю місцевість, як ніхто інший. Це було зроблено, щоб відділити їх із табору. Отже, щодо іонійців, яких підозрювали, що вони при першій можливості можуть зробити якусь шкоду, таких заходів ужили перси, а сами позсовували свої щити, щоб вони були їм за огорожу.
100. Коли, нарешті, закінчилися приготування, елліни вирушили проти варварів(1), а коли вони так ішли, серед війська поширилася чутка і водночас раптом на морському березі з'явилося жезло оповісника. Чутка, яка дійшла до них, була про те, що елліни в битві в Беотії перемогли військо Мардонія. Справді, за багатьма ознаками виявляється в цьому божественна воля, бо водночас сталася і поразка персів при Платеях і ще інша, яка мала статися при Мікалі. Ця чутка дійшла до еллінів, які там були, і внаслідок цього військо ще посмілішало і з запалом вступило в бій.
101. А ось іще один збіг: на обох полях бою були святилища Елевсінської Деметри, бо і в країні Платей битва відбувалася, як я вже навів вище, дуже близько від того храму Деметри і в Мікалі таке саме мало відбутися. Чутка про перемогу еллінів на чолі з Павсанієм виявилася цілком правильною, бо перемога при Платеях сталася ще ранком, а перемога при Мікалі близько вечора того самого дня. Незабаром надійшло також повідомлення про те, що обидві битви сталися одного і того самого дня і місяця. І елліни все ще перебували в страху перед тим, як до них дійшла ця чутка і не стільки за себе, скільки за тих, що залишалися в Елладі, чи не згубить їх Мардоній. Проте, коли ця приємна чутка долетіла до них, вони з більшим запалом атакували ворогів. Так елліни і варвари кинулися в бій, уважаючи, що острови і Геллеспонт будуть нагородою переможцям(1).
102. Тим часом афіняни і ті, що були з ними приблизно до середини фронтової лінії, йшли від узбережжя рівниною(1), а лакедемонці і ті, що були з ними, просувалися через яругу та передгір'я. На той час, коли лакедемонці ще йшли обхідним шляхом, афіняни на іншому флангу вже вступили в бій. Поки щити персів уможливлювали їм оборону, перси відбивали напади. Проте, коли афінське військо разом із своїми союзниками, підбадьорюючи один одного, почали напад із більшим завзяттям, щоб добитися перемоги самим без лакедемонців, тоді вже становище почало змінюватися. Афіняни проламали огорожу з щитів і кинулися всі разом на персів, котрі деякий час тримали оборону, але нарешті почали тікати до свого укріплення. Тоді афіняни, корінфяни, сікіонці і тройзенці, бо вони всі були там на фронтовій лінії, погнали їх і вдерлися до укріплення. Проте, коли елліни оволоділи укріпленням, варвари вже перестали оборонятися і кинулися навтіки всі, крім персів. Вони, хоч їх ставало все менше, продовжували битися з еллінами, які один за одним уторгалися в укріплення. З перських стратегів двоє уникли смерті, а двоє було вбито: Артаінт і Ітамітр, стратеги флоту, врятувалися, а Мардонт і стратег сухопутного війська Тігран загинули в битві.
103. Перси ще продовжували битися, коли прибули лакедемонці з союзниками і всі разом завершили битву. Дехто загинув і в еллінів, і серед інших стратег сікіонців Перілай. Щодо самосців, які були в перському війську і перси їх роззброїли, із першої хвилини, побачивши, що бойове щастя хилитається, робили все можливе, щоб допомогти еллінам. І коли й інші іонійці побачили, що самосці поклали початок, відкололися від персів і напали на варварів.
104. Перси доручили мілетянам охороняти проходи для своєї безпеки із метою, якби з ними сталося щось лихе, а воно і справді сталося, щоб мілетяни були їхніми провідниками і допомогли їм урятуватися на вершинах Мікали. Отже, вони поставили там мілетян з такою метою і з цього приводу і ще побоюючись, що, залишившися в таборі, мілетяни могли б повстати проти них. Проте мілетяни зробили протилежне тому, що їм доручили. Вони повели персів, які тікали, іншими шляхами до позиції їхніх ворогів і почали вбивати їх, ставши їхніми найгіршими-ворогами. Так Іонія вдруге відпала від варварів.
105. Під час цієї битви відзначилися афіняни і серед них Гермолік, син Евтойна, вправний у змаганнях(1). Цього Гермоліка після тих подій було вбито у війні афінян із карістійцями (2) в битві, що сталася в Кірні, в карістійській області, і поховано в Герайсті. Після афінян відзначилися корінфяни, тройзенці та сікіонці.
106. Більшість варварів добили елліни, одних у битві, а інших, коли вони тікали, спалили їхні кораблі та їхнє укріплення після того, як повитягали звідти і перенесли на узбережжя здобич, декілька скринь із коштовними речами, що в них були. І спаливши кораблі та укріплення, вони відпливли. Прибувши на Самос, елліни зробили нараду, чи слід було вивезти людність із Іонії і до якої частини еллінського світу її перевезти, яка була під їхньою владою, чи заснувати колонії, а Іонію залишити варварам. Так вони гадали, бо їм здавалося, що вони не зможуть вічно захищати іонійців, як їхні пильні сторожі, а крім того, якби вони їх не захищали, то в іонійців не було б надії самим легко упоратися з персами. Щодо цього питання представники верховної влади пелопон-несців обстоювали думку, що треба було вигнати з торговельних гаваней еллінів, які стали прибічниками персів, і передати їх іонійцям, щоб вони там оселилися. Проте афіняни зовсім не погоджувалися з думкою про збезлюднення Іонії(1) і з тим, щоб пелопоннесці вирішували питання про іонійські колонії, і, оскільки афіняни вперто наполягали на своїй думці, пелопоннесцям довелося поступитися. Таким чином, елліни утворили союз(2) з самосцями, хіосцями і лесбосцями, які взяли разом із ними участь у війні, зобов'язавши їх словом честі і присягами залишитися вірними їм і не повставати проти них. І зобов'язавши їх присягами, відпливли, щоб зруйнувати мости (3), бо припускали, що вони ще залишаються там на своїх місцях.
107. Так, вони попрямували до Геллеспонту, а варвари, які повтікали і були відкинуті на вершини гір Мікали, а їх було вже небагато, повернулися до Сардів. Поки вони так просувалися, Масіст, син Дарія, який був із персами в нещасті, що їх спіткало, почав казати стратегові Артаін-ту багато неприємного та образливого і між іншим називав його боягузливішим за жінку, а не яким там стратегом, і що він заслужив суворо бути покараним за те лихо, яке він учинив царській родині. В персів, якщо кажуть комусь, що він боягузливіший за жінку, це найбільша образа. А тоді Артаінт, почувши таке, не тямлячи себе, схопився за свій акінак, щоб ударити Масіста. На цей час, коли він кинувся на нього, це помітив один галікарнасець Ксенагор, Праксілів син, що стояв за Артаін-том, схопив його за поперек, підніс високо і жбурнув на землю, а тоді підбігли і списоносці Масіста, щоб його захистити. Цим учинком Ксенагор заслужив подяку і від самого Масіста, і від Ксеркса, брата якого він урятував. І в нагороду за цей учинок він одержав від Царя правління всією Кілікією(1). Крім цього випадку нічого особливого не трапилося на шляху цього загону перського війська до Сардів. У Сардах перебував Цар від того часу, коли він прибув туди, тікаючи з Афін після поразки в морській битві.
108. Саме на той час, коли Ксеркс перебував у Сардах(1), він закохався в жінку Масіста, що і вона перебувала там. Проте, незважаючи на все, що він їй присилав, він не спромігся прихилити її і не застосовував насильства через повагу до свого брата Масіста (це саме стримувало і жінку, бо вона була певна того, що він не застосує сили). Нарешті Ксеркс, не спромігшися іншими засобами спокусити її, влаштовує весілля свого сина Дарія з дочкою цієї жінки і Масіста, уявляючи собі, що в такий спосіб він легше оволодіє нею. Він улаштував одруження, як належало за звичаєм, і відбув до Сусів. Проте коли він прибув туди і взяв у свій палац жінку, яка призначалася для Дарія, тоді вже згасло його кохання до жінки Масіста, він охолонув до неї і знову закохався в жінці Дарія, дочці Масіста, завоював її прихильність і тут мав успіх. Ім'я цієї жінки було Артаінта.
109. Проте за деякий час цю справу було викрито і ось як: Аместрі-да, Ксерксова дружина, виткала великий різнокольоровий плащ, насолоду для очей, і подарувала його Ксерксові. Він йому дуже сподобався, він носив його і ходив у ньому до Артаінти. Навтішившися її коханням, він сказав їй, що вона може просити від нього за свою ласку все, що захоче, і це одержить. Тоді вона, не знаючи, що цим вона загубить увесь свій рід, так відповіла Ксерксові на його пропозицію: «Ти даси мені все, що я побажаю?» Він, не уявляючи собі, що вона попросить у нього саме це, пообіцяв їй і заприсягався в цьому. І коли він дав присягу, вона зажадала від нього саме цей плащ. Ксеркс чого тільки не робив, щоб не дати їй цього плаща, не з якоїсь іншої причини, але тому, що боявся Аместріди, яка і перед тим почала підозрювати те, що відбувалося, боявся, що вона викриє його невірність. Він пропонував Артаінті міста, скільки їй завгодно золота, навіть військо, яким вона сама могла б розпоряджатися, а військо це і є власне перський подарунок. Але не було можливості її вмовити і, нарешті, він віддав їй той плащ. А вона, сповнена радості, почала його носити і пишатися ним.
110. Про це довідалася Аместріда, звідки цей плащ у Артаінти, і хоча розуміла, про що йдеться, не гнівалася на цю жінку, але була впевнена, що винувата в цьому була її мати і що вона це підстроїла, і почала міркувати, як їй згубити жінку Масіста. Вона зачекала, коли її чоловік Ксеркс улаштував царську учту (а таку учту готують один раз на рік у день народження царя(1). Перською мовою цю учту називають тікта, що відповідає еллінському «відмінна». Тоді цар намащує свою голову пахощами і роздає подарунки персам), на цей день чекала Аместріда і попросила Ксеркса, щоб він їй подарував жінку Масіста. Але він вирішив, що це жахливе і потворне віддати жінку свого брата, тим більше, що на неї не було жодної провини в цій справі, бо він зрозумів, для чого вона її в нього просила.
111. Незважаючи на все це, вона наполягала і він згідно зі звичаєм повинен був удовольнити її прохання, бо в день царської учти не може бути так, щоб хтось щось просив і йому було б відмовлено, нарешті Цар погодився всупереч своїй волі і, передавши жінку Масіста Аместріді, сказав, що нехай вона робить із нею все, що хоче, а сам покликав свого брата і сказав йому: «Масісте, ти син Дарія і мій власний брат, а крім того, ти добра людина. Отже, не живи більше з цією жінкою, з якою ти живеш тепер, покинь її, бо вона мені не подобається, замість неї я дам тобі мою дочку і ти житимеш із нею». Приголомшений цими словами Масіст відповів йому: «Мій владарю! З якою недоброю промовою ти звернувся до мене тепер. Ти пропонуєш мені видати тобі жінку, від якої я маю синів, тепер уже дорослих юнаків, та дочок, із котрих одну ти взяв за жінку для твого сина, жінку, що її я люблю всім серцем, цю жінку ти хочеш забрати від мене, щоб я її покинув і щоб я одружився з твоєю дочкою? Але, царю мій, хоч я вважаю це за велику честь для себе, що ти вважаєш мене достойним узяти в жінки твою дочку, проте я не зроблю ні того, ні іншого. Не присилюй мене, не вимагай від мене такого, а щодо твоєї дочки, то для неї знайдеться інший чоловік, кращий за мене, а мені дозволь жити з моєю жінкою». Така була відповідь Масіста, а Ксеркс розгніваний сказав йому: «Якщо, Масісте, так стоїть справа, то вона для тебе закінчена. Я хочу сказати, що не дам тобі моєї дочки в жінки, і ти більш не житимеш відтепер із тією жінкою, щоб ти знав, як слід приймати те, що я тобі пропоную». Ледве це почув Масіст, він сказав лише: «Владарю мій! Знай, що ти ще мене не вбив» і вийшов.
112. Тим часом, поки Ксеркс розмовляв із своїм братом, Аместріда послала за списоносцями Ксеркса і наказала їм покалічити жінку Масіс-ти: вона відрізала їй груди і кинула їх собакам, потім відрізала їй ніс, вуха, губи і язик і таку спотворену відіслала додому.
113. Масіст, який ще нічого не знав про це, проте підозрював, що відбувається щось лихе, кинувся бігцем до свого дому. Щойно побачивши покаліченою свою жінку, він, порозумівшися з своїми синами, вирушив до Бактрії у супроводі своїх синів і, напевне, ще когось, щоб підняти повстання в Бактрійському номі і завдати Цареві якомога більшого лиха. Так би воно і сталося, як я гадаю, коли б він прибув до Бактрії і країни саків, бо він був сатрапом Бактрії(1) і тамтешні мешканці його любили. Але він не прибув туди, бо ледве Ксеркс довідався про його наміри, він послав навздогін його військо і воно, догнавши його на шляху, позарізувало і його самого, і все військо, що було з ним. Таке було з Ксерксовим коханням і смертю Масіста.
114. Тим часом елліни, які вирушили з Мікали до Геллеспонту, спершу кинули якорі біля Лектона(1), бо їм не давали далі пливти вітри, а звідти вони прибули до Абідоса, а мости, які вони гадали, що знайдуть їх на місці, вже було зруйновано, а власне для них вони припливли на Геллеспонт. Тим часом пелопоннесці на чолі з Леонтіхідом вирішили повернутися в Елладу. Афіняни із своїм стратегом Ксантіппом вирішили залишитися там і спробувати захопити Херсонес. Отже, пелопоннесці відпливли, а афіняни переправилися з Абідоса на Херсонес і почали облягати Сест (2).
115. В Сесті, який уважався за найміцндшу фортецю тих місць, ледве почувши, що елліни прибули на Геллеспонт, зібралися перси з сусідніх міст і ще прибув туди з Кардії один перс Ойобаз, який привіз із собою туди кодоли від мостів. Цим містом володіли місцеві еолійці, а з ними там були і перси і багато інших їхніх союзників.
116. Справжній тиран, призначений Ксерксом правителем цього ному, був Артаікт, перс, жорстока людина і нечестива, яка обдурила і самого Царя, коли він виступив у похід на Афіни. Артаікт присвоїв собі скарби Протесілая, сина Іфікла з Елаюнта. Отже, в Елаюнті на Херсонесі є могила Протесілая і навколо неї священна округа. Там зберігалося багато цінних речей і золоті та срібні келехи і бронзові речі, і одяг, і ще різні приношення, які викрав для себе Артаікт із дозволу Царя. Ось якими словами він обдурив Ксеркса: «Великий владарю! Тут є будинок одного елліна, який виступив проти твоєї країни, але його було справедливо покарано і він помер. Дай мені його будинок, я прошу тебе, щоб кожний знав, що не слід виступати проти твоєї країни». Цими словами він легко переконав Ксеркса (щоб той подарував йому будинок того елліна), бо той зовсім не знав, що Артаікт мав на думці. Коли він казав, що Протесілай(1) нібито воював проти країни Царя, він мав на увазі те, що перси вважають усю Азію своєю і належною кожному їхньому цареві. Коли йому дано було будинок, Артаікт переніс скарби з Елаюнта до Сеста, а священну округу віддав, щоб там сіяли та випасали худобу, і коли він приїжджав до Елаюнта, то спав із жінками в священному покої храму. Тоді його облягли афіняни, а він зовсім не був до цього готовим і не чекав на еллінів, які, я навіть не знаю як, несподівано напали на нього.
117. Облога тривала дуже довго і вже почалася осінь(1), і через це афіняни занепокоїлися, будучи далеко від свого краю і не спромігшися здобути фортецю, вони попросили в своїх стратегів дозволу повернутися на батьківщину. Але стратеги не дозволили їм цього зробити, поки вони не здобудуть фортеці або поки їх не відкличе афінський народ. Так несамохіть вони змушені були залишитися.
118. Тим часом ті, що були в фортеці, впали в розпач настільки, що вже почали варити ремені своїх ліжків і гризти їх. Проте коли і цього вже їм бракувало, тоді і перси з Артаіктом і Ойобазом уночі повтікали, спустившися з задньої частини муру, де зовсім не було ворогів. Скоро розвиднилося, херсонесці з веж фортеці подали афінянам сигнали про втечу персів і відчинили їм ворота. Більшість афінян кинулися переслідувати втікачів, а решта зайняла місто.
119. Тим часом Ойобаза, який утік до Фракії, захопили фракійці з племені апсінтіїв і принесли його в жертву згідно з своїми звичаями(1) місцевому богові Плейстору, а решту його супутників повбивали в різні способи. Інших персів із Артаіктом, які вирушили пізніше, коли їх застали трохи далі на півночі під Айгоспотамой. Вони довгий час чинили опір, але декого з них було вбито, декого взято в полон. Елліни зв'язали їх одного з одним і привели їх у Сест разом із Артаіктом і його синами, також зв'язаними.
120. З одним із воїнів, які пильнували полонених, розповідають херсонесці, коли він смажив солону рибу, сталося таке чудо: ці риби, бувши на вугіллі, почали ворушитися та борсатися, ніби їх щойно було спіймано. І ті, що там зібралися, були дуже здивовані, проте Артаікт, ледве побачивши це чудо, крикнув тому, хто смажив рибу: «Шановний афінянине! Хай тебе не лякає це чудо, бо воно призначене не тобі, але воно попередження для мене від Протесілая з Елаюнта, який хоч уже й мертвий і незабальзамований, має від бога силу помститися на тому, хто зробив йому лихо. Зараз я охоче виконаю мій обов'язок і дам йому сатисфакцію замість тих речей, що я їх забрав із його святилища, я передам богові сто талантів і за себе і за мого сина, а якщо нам залишать життя, я заплачу ще двісті талантів афінянам». Це він пообіцяв, але неможливо було вмовити стратега Ксантіппа, бо елаюнтці, які хотіли помститися на Артаікті за Протесілая, просили Ксантіппа покарати Артаікта на смерть, а така була і особиста думка стратега. Артаікта відвели на те місце узбережжя, де Ксеркс спорудив міст через протоку, або за іншим переказом – на горб, що над містом Мадітом, і там ного, прицвяхованого до дощок, повісили високо, а на його очах покаменува-ли його сина.
121. Після цього вони відпливли до Еллади, взявши з собою різні коштовні речі і між іншим також кодоли для мостів, щоб передати їх як приношення в святилища. Цього року більш не сталося нічого особливого.
122. Предком цього Артаікта, якого повісили, був Артембар, котрий дав персам певну пораду, а її було переказано Кірові, саме таку: «Оскільки Зевс дав персам владу, ти, Кіре, який позбавив її Астіага, міцно тримай її, а оскільки наша країна мала і гориста, нехай ми переселимося з неї і постараємося придбати собі іншу, кращу за неї. А таких країн є багато і тут поблизу, і досить далеко звідси і нехай ми придбаємо собі олну з них щоб іще більше захоплювалися нами люди. 1 це цілком личить нам', народові, що має силу. І справді, коли ще ми матимемо коащий випадок зробити це, як не тепер, коли нашій владі підлягає стільки народів і вся Азія?» Кір почув цю промову, зовсім не здивувавшися і почав здійснювати цю пораду і водночас наказав персам готуватися до того, що вони вже не пануватимуть, а будуть невільниками інших людей, бо, сказав він їм, у щасливих країнах і люди бувають здебільшого розніженими. Адже не буває так, щоб одна і та країна давала прекрасні плоди, а також і людей, відважних на війні. Тоді перси Погодилися з словами Кіра і воліли краще мешкати в бідній на плоди країні і панувати над іншими, ніж сіяти на рівнинах і бути невільниками інших народів.
Читать дальше