Микола Аркас - Історія України-Русі. Том 1

Взагалі ж князювання Юрия було часом розцвіту і сили Галицько-Волинської держави. Між иншим за Юрия І в галицько-волинських землях поставлений був свій митрополит Ніфонт, бо київський переїхав на північ у Володимир Суздальський.

Літописець так описує нам сього князя: „Юрий був муж мудрий, ласкавий і для духовенства щедрий; за його князювання Руська земля тішилася спокоєм і славилася своїм багацтвом". Підписувався він так: „Король Руський, Великий князь Київський, Володимиро-Волинський, Галицький, Луцький і Дорогичинський". Що він зве себе „королем" (як давніще Данило), се тому, що, за нього, Папа Римський знов думав був завести унію в його державі і мабуть прислав йому королівську корону.

Докладно не знати, коли саме вмер Юрий Львович, але у 1315 році в Галицько-волинській державі князювали вже його сини Андрій та Лев. Чи мав Лев свій осібний уділ, чи вони правили обидва разом - не знаємо, хоч є звістки, що Андрій сидів на Волині (у Володимирі Волинському), а його брат в Галичині. Як-не-як, а брати правили спільно і в добрій злагоді йшли проти Татар стежкою, проказаною їхнім прадідом Данилом. З Хрестоносцями та Польщею вони приятелювали. Щоб ще близчими до Польщі бути, вони одружили сестру Марію з Мазовецьким князем Тройденом. Князів сих, Лева та Андрія, дуже поважали на Заході. Польський король Володислав Локєток у листі свойому до Папи пише з жалем: „Два останні Руські князі, що були за-для Польщи твердим щитом од Татар, пішли з сього світа".

Андрія і Льва у 1223 році не було вже на світі. Коли саме, де і як вони померли - не відомо. Після них не зосталося синів, і через те бояре покликали до себе сина сестри їх Марії, Болеслава Тройденовича. Хрещений на католика, він, ставши Галицьким князем, перейшов на правослааіє і став зватись Юриєм ІІ.

Те, що бояре не шукали собі князя з руського коліна, а вдалися до Мазовецького княжича, добре показує, як сильно відірвана, відокремлена була в той час Галицько-волинська Русь від решти земель Київської держави - відрізали її потрохи Литва, що всовувалась клином між західньою Русью і Київською, а ще більш ті „татарські люди", що прогнали князів та оддалися під Татар.

У 1331 р. Юрий II одружився у Плоцьку з донькою литовського великого князя Гедимина, вихрестивши її вперед; при хресті дали їй імя Євфемія, а скорочено прозивали її Офкою. Женившись на ній, Юрий через се близчий став із Литвою (з другого боку й Любарт, син Гедимина, був жонатий на доньці Юрия - Болеслава) і за його часу Галицьке-Волинське та Литовське князівства жили між собою як найкраще. Не те було із Польщею: держачись союзу з Пруським рицарством, Юрий увесь час, як Німці воювалися з польським королем Володиславом Локєтком, стояв осторонь і не втручався в їх справи, але син Володислава Казимир, увійшовши в згоду з Угорщиною, носився з думкою прогнати Юрия-Болеслава і забрати під себе Галицько-волинські землі.

У домашніх справах в князівстві був не такий лад, як у політичних. За свого князювання Юрий закликав у Галичину багато Чехів, Німців та всяких чужоземців-латинників, запрудивши ними землю, дозволив пробувати в державі католицьким священникам та ченцям. Се дуже було не до вподоби народові; а до того хоч він і перейшов на православну віру, а таки держався латинства (думають, що й жінку вихрестив він не на грецьку, а на латинську віру). Не подобалося все се й боярам, що мали велику перевагу над князем, так що він сам не міг навіть підписати й королівської грамоти, а раз-у-раз після його титулу „З ласки Божої прирождений князь усієї Малої Росії (Dei gratia natus Dux totius Russiae Minoris) підписувались і єпископи та бояре - боярська рада. І от у 1340 році зроблено змову і князя отроєно у Володимирі, а прихильників Юрия - чужинців, що були при ньому, і взагалі латинників, повбивали. На сьому князеви кінчається рід Романовичів у Галичині.

По смерти Юрия II бояре покликали до себе за князя литовського князя Дмитра-Любарта, сина Гедимина, зятя Юрия II. Се був зовсім зрущений князь, і може бути, що ще перед тим сидів він якийсь час на Волині, в „приймах" у Юрия. В руках його, так само як і Юрия, були усі Галицько-волинські землі.

З сього часу Литовські князі починають збірати в своїх руках землі давньої Руської держави і прилучати до нової держави Литовсько-Руської, а разом з сим в житті українських земель настають великі переміни. З другого боку смерть Юрия та князювання Любарта стали причиною для польських походів на українсько-руські землі, поки нарешті Польща не підбила під себе мало не всю Україну.