Микола Аркас - Історія України-Русі. Том 2. Частина 2

Унія, а пізнійше війни козацькі, викликали також охоту у ріжних людий записувати цікаві події з того, що вони виділи, або чули. Так повстали спомини Євлашевського (друга половина XVI віку), Літопись львівська, Добромильська, Мгарська та иньших місць. В Запорозькій Січи роблено також записки, котрі увійшли пізнійше в просторі компіляциї Грабянки та Величка.

Та найважнійша з них літопись Самовидця про часи Хмельницького. Підручником істориї, з якого вчили в школах, був Сінопсіс Гізеля, котра оповідала всілякі фантастичні відомости з істориї України, а кінчилася похвалою царя Михайла Федоровича.

З початком XVII століття починається також український театр релігійними драмами, як на прим.: „Містерия страстий Христових", або „Про збурення пекла". В другій половині XVII віку в київській Академії повстає багато таких театральних творів з алегоричними фігурами, деклямациями та кантами. Але цікавійші від них є вставки, інтермедиями звані, веселі сцени з життя. Особливо гарні інтермедиї Довгалевського (жив дещо пізнійше, бо в 30 роках XVIІІ віку). У Вертепі замісць живих людий виступали ляльки, котрими порушували сховані люди і говорили за них.

З народної устної літератури в XVI і XVII віці цікаві пісні про турецькі напади та думи, про козака Байду, про Олексія Поповича, про втечу трьох братів з Азова, Самійла Кишку і багато иньших. Мають вони свій осібний розмір та надзвичайну повагу, з якою оповідають про лицарські вчинки козаків.

Школи, брацтва, друкарні та розбуджений рух визвольний і релігійний зробили те, що Українці в XV, XVI і XVII віки були осьвічені далеко більш од своїх сусідів - Москалів, Татар та Волохів, і були далеко культурніші від них. Архитектура (будівництво), малярство, різьбарство, орнаментика (вишивання й усякі прикраси), патретне й иньше малювання, музика, а надто церковні співи, піднялися тоді на таку височінь, що слава про них далеко сягала за межі України. Осередком освіти був, звичайно, Київ; але були школи умілости усякої і у Чернигові, Новгород-Сіверську, Почаєві, Батурині, Переяславі й у иньших містах. Ось що читаємо у тогочасного чужого чоловіка Павла Алепського, котрий у 1652 р. їхав через Україну в Москву. Він пише, що козацькі малярі навчились від Франків і Ляхів малювати прегарні ікони, на котрих обличчя і одежа намальовані зовсім натурально, і що вони вміють малювати зовсім схожі образи з живих людий. Про осьвіту він пише: „Мало не всі Українці і більша частина їх жінок і дочок уміють читати і добре знають порядок церковної служби і церковні співи; пан-отці вчать сиріт і не дають їм вештатись без діла по вулицях. Черниці Вознесенського манастиря, найбільш з заможних і значних родин, усі були не тільки письменні, а навіть високовчені і самі писали багато наукових та иньших творів". Про ігуменів у київських манастирях він каже, що по-між ними є „люде вчені, знавці права, або юристи, философи і красномовці. Коло Великої церкви (у Лаврі) є прехороший славетний печатний дім, що обслуговує увесь край той. З його виходять церковні книжки, прегарно надруковані; на великих паперах малюнки значних місцевостів і країн, ікони святих, наукові розсліди та иньше". Церковні співи найдужче сподобались Павлові. „Співи козацькі потішають душу, вилічують од туги, бо голоси у їх гарні, і спів той іде з самого серця. Вони дуже люблять співати по нотах ніжні, любі співи". Другий чужинець, посол Датський за Петра Великого, Юсто Юлій, котрий вертався через Україну додому, у своїх записках пише: „Жителі козацької України живуть щасливо, займаються - чим кому охота; той купує - продає, той ремествує, той чим иньшим промишляє. До церкви усі вони йдуть з молитовниками в руках, тоді як у Московитів навіть і бояре неписьменні. Усі люди українські дуже звичайні, ввічливі і охайні; усі одягаються чепурно і чепурно удержують свої оселі". От як свідчать чужі люде про наших людий у той час. Звістки сі дуже цікаві і вони показують, який великий вплив має народня школа на увесь устрій, життя людського, коли та школа в руках самого народу і наука в ній така, якої саме треба людям. А разом з тим з сього добре знати, яку велику шкоду роблять ті школи, де малим дітям у вічі сміються над рідною мовою, немов показуючи тим, що матірня і батьківська мова - нікчемна. Бо од того виходить неповага до всього рідного та знущання над ним; од того великий розрух у семьї буває, а разом з тим немає доброго ладу і в громадському житті.

За Хмельницького Україна переживала переходові часи. Бурився старий устрій, а який мав бути новий, того ніхто й не знав.