Микола Аркас: Історія України-Русі. Том 3. Частина 2

Бучно почалося гетьманування, бучно воно й провадилось увесь час. Новий Гетьман побудував собі палаци у Батурині і Глухові, завів двір, на зразок царського, і жив як царь: балі, бенкети та театральні вистави, а далі постоянні подорожі у Петербург, бо жінка його нудилася на чужині, та й сам він звик і линув до пишного придворного життя. Через се все не багато оставалося в нього часу на порядкування справами в Україні. Свого наставника Теплова він зробив правителем гетьманської канцелярії і на його іздав усі справи, а на Україні усим керувала і верховодила старшина, поки Гетьман проживав у Петербурзі.

Гетьман поробив великі переміни у Генеральному суді, у котрому, окрім двох Генеральних суддів, було заведено неодмінно по одному виборному од кожного полку. Се був найвищий суд на Україні. По полках було засновано, окрім полкових судів, ще 20 судів повітових, і в кожному з них були суди. Земський, Гродський і Підкоморський; по сотнях зоставлені були сотенні суди, але до них належали тільки дрібні справи, а з поважніщими треба було звертатися до Повітового суду. Судді, підсудки і земські писарі (секретарі) вибіралися вільними голосами з шляхти того повіту, до котрого належав суд.

При кінці листопада (ноября) 1761 року Гетьмана покликано до Петербургу. Він передав усі справи Генеральному обозному Кочубейові, Генеральному підскарбієві Гудовичеві, Генеральному писареві Безбородькові та Генеральному осавулові Журавці, а сам з усім домом своїм рушив в дорогу, а 25-го грудня (декабря) тогож року вмерла цариця Лизавета, і на короткий час Імператором став її небіж Петро ІІІ. Він був щирий Гольштинець, прихильник Пруського короля Фридриха II, і страшенно любив військові справи та муштри. Скоро він став царем, то й на Україну послав заклик, щоб йшли в його Гольштинське військо. Молодь українська з радістью відгукнулася на се і великими юрбами посунула до Петербургу. На знак того, що вони належали до Гольштинського війська, кожний з них мав на шиї червону гарусову хустинку. Не довго довелося їм бути у тому війську, і скоро вони, обідрані й голі, поневіряючись по-під чужими хатами, повернулися до-дому. А сталося се через те, що новий імператор Петро III через пів року був скинутий своєю жінкою Катериною ІІ-гою. Допомогли їй Гетьман Розумовський, Панін, князь Барятинський, Рєпнін та инші молоді офіцери Ізмайловського полку; брати Орлови, Пассек, Бредіхін, Хитрово, Потьомкин та инші. Як Петро вже зрікся престолу, його заслано під караулом у Ропшу, і там, начеб то зненацька, вбив його Орлов. Імператорицею зробилася кревна Німкеня, жінка твердої волі і розуму, Катерина II, і 28-го липня (юля) 1762 р. ступила вона на престол.

Тим часом якийсь генерал Мельгунов, що начеб то для гулянки їздив по Задніпрянських степах, написав до Петербургу, що він знайшов у сій стороні багато народу, котрий почитає себе ні од кого незалежним: „наче які Американці, - пише він - але до військової служби вони дуже здатні". На се до його прислано наказ з Петербургу, щоб він записував таких людей у пікінєри. Генерал той почав їздити по селах, скликати людей і, трактуючи їх горілкою, закликав записуватись у пікінєри; обіцяв усякі вольності і незалежність од якого-будь начальства, - ні перед ким, мовляв, шапкувати не будете!

Записувались у пікінєри саме нікчемство з козаків та хазяїнів, та харцизи й опіяки. З таких людей скомпановано 4 полки: Єлисаветградський, Дніпровський, Полтавський і Донецький. Не питаючись, приписали до сих полків ті села, з котрих хто з пікінєрів був родом. Сотенні правління по тих містах, що одійшли таким побитом до Пікінєрських полків, скасовано, корогви їх та архиви заперто по церквах, а то й просто знищено і понівечено. За старшину поназначувано письменних дяків, шинкарів та отаких инших, і названо їх ротмистрами. Сім год пікінєри ті не платили ніяких податків і нічого не робили; їм тільки натуркали голови, що вони й вищі, й кращі за усіх Українців і козаків, і на знак того - на шапки почеплено було їм білі стрічки з поворозок; шапки ті вони ні перед ким не здіймали, навіть і у церкву вони увіходили у шапках і здіймали їх тільки підходячи до вівтаря. Гетьман скаржився у Петербург на те, що під пікінєрів одібрано багато сіл та землі у полків українських та й у окромних людей, і що сим явно порушено стародавні права і вольності, стверджені раніщими Монархами. Але се нічого не пособило, а помоглося тільки аж те, що як заходилися шити мундіри на тих пікінєрів та готовити їх у поход, то вони почали тікати на Запорожжя і по хуторах.