Микола Аркас: Історія України-Русі. Том 3. Частина 2

Окрім Київщини та Брацлавщини, вона обхопила вже й Волинь, і Полісся, і Поділля, і навіть Галичину, де Гайдамаків звали „опришками". Чималі ватаги сих Гайдамаків збіралися і купились коло своїх ватажків; з них за ті часи на Україні вславилися були: Верлан, що орудував у Брацлавщині, Скорич, Запорожець Грива, Харько, Іванець, Мамай та Жила, а у Галичині - Олекса Довбуш, про нього складено багато пісень у Галичині, що співають і досі. Довбуш сей придбав собі великої слави у Галичині своєю добрістью до бідних, своєю сміливістью та одвагою; багаті крамарі та Жиди-окономи, та орандарі боялися його й духу, бідні ж люде любили його і часто переховували його у себе. Окрім Галичини, він показувався і у Чорній горі, у Волощині, в Угорщині та на Покутті. У 1745 році у селі Космачах його вбито: кажуть, що зрадила його полюбовниця, Стефаниха Дзвінчиха, але його вбив Дзвінка, коли Довбуш прийшов рішати спір між Дзвінкою а його тестем о придане. Та з Довбушом не перевелися опришки у Галичині: у 1750 р. орудували там Гнат Боюрак, Гриня Мартинчук, Іван Бойчук і другі.

Саме тоді у Польщі, після смерті короля Августа II, було безкоролівья. Поляки розбилися на партії: одні, так звані конфедерати, стояли за те, щоб королем настановити Станіслава Лещинського, а другі встоювали за Августа III. Поки пани сперечалися та билися одні з другими, гайдамаччина все росла та росла. У сварку тих польських партій вмішалися й чужі держави, і цариця Анна Іванівна послала тоді у Польщу своє військо та українських козаків з Гетьманщини. Кончилися і ущухли ті суперечки тільки тоді, як королем став Август III.

Щоб боронитися од Гайдамаків та воюватися із своїми супротивниками з ворожої партії, пани по своїх замках позаводили надвірні козацькі полки; у ті полки набірали вони козаків з своїх селян та тих, хто йшов у козаки. Поки такий козак служив, він був вільний з усією семьєю своєю од панщини та од усяких податків.

У одному з таких полків князя Четвертинського у 1734 році сотником був Сава Чалий, родом з міщан містечка Комаргорода. Гайдамацький ватажок Верлан нахилив його на свій бік, і він з своєю сотнею пристав до Гайдамаків та орудував з ними проти панів, але вже у 1736 році він знов перейшов до Поляків і його настановлено полковником. У 1738 році Чалий перейшов полковником надвірних козаків у Немирів, маєток коронного Гетьмана Йосипа Потоцького, котрий вславився своєю лютістью до своїх посполитих. Здоганяючи у 1740 році Гайдамаків, Чалий ускочив із своїми козаками у Запорожські землі, поруйнував їх городи на р. Бузі, розігнав запорожську сторожу, спалив церкву і пограбував зімовники. Але на другий год гайдамацький ватажок, Запорожський козак Ведмедівського куріня Гнат Голий, котрий із своєю ватагою ще з 1737 року сидів кошем у Чорному лісі, тяжко покарав його за ті його вчинки проти Гайдамаків і Запорожців: саме на Різдво 1741 року він обступив хату Сави у селі Степашках і вбив його.

Гайдамацькі напади і наскоки на польських панів тяглися безперестанку аж до 1750 року, коли знов счинилося нове страшне гайдамацьке повстання. Київське та Брацлавське воєводства трохи не усі, як єсть, були в руках гайдамацьких. Гайдамаки взяли і поруйнували такі значні міста, як Умань, Винницю, Летичів, Хвастів та Радомисль. Але найдужче повстання було у 1768 році, і прозивається воно „Коліївщиною" (від слова колій, - той, що коле). Тій Коліївщині допомогли поширитися тогочасні обставини у царстві Польському. Окрім панського важкого гніту, добавилися сюди ще й утиски, котрі робило католицьке духовенство православному людові і людям иншої не католицької віри - „діссідентам", як прозивали Поляки.

Таким способом, Гайдамаки почали боротися не тільки проти панів, але й за свою віру. Петербурський уряд, котрому любо було дивитися на всякі непорядки у Польщі, бо од того йому буде краще, став допомагати діссідентам, послав своє військо в середину Польської держави, і з його намови та допомогою склалася так звана „Радомська конфедерація", котра й почала обороняти діссідентів. Проти неї у місті Барі на Поділлі засновалася друга конфедерація - Барська. Конфедерати розпочали люту боротьбу, і в Польському королівстві настало справжнє безладдя. Гайдамаки, до котрих приставало багато селян, тим часом здобувалися на більшу силу та ще дуже почали ширити свою роботу. Чимало допомагало їм і православне духовенство. Ігумен Мотронівського манастиря Мельхиседек Значко-Яворський брав поважну участь у повстанні православного люду на Правобережній Україні; найголовніший ватажок гайдамацький Максим Залізняк часом довгенько проживав у Мотронівському манастирі і з ігуменом його був дуже добрий.