Владимир Винниченко - ВІДРОДЖЕННЯ НАЦІЇ (Історія української революції - марець 1917 р. – грудень 1919 р.)

„В справі позашкільної освіти Секретаріат має на меті запомогу культурним товариствам. Для здійснення своїх завдань у шкільній справі Секретаріат має подбати про створення Всеукраїнської Шкільної Ради, яка носитиме теріторіальний характер, а зараз має покористуватися істнуючим орґаном влади, як от шкільні округи, або громадськими інстітуціями, з якими зав'яже найтіснійші зносини. Для постійного зв'язку з місцями Секретаріат має на меті завести своїх спеціальних комісарів по народній освіті.

„Секретаріат у земельних справах у першу чергу має подбати про правильну орґанізацію волосних, повітових і ґубернських комітетів на Україні та рад селянських депутатів; має направляти діяльність сих орґанізацій на шлях громадського порядкування не тільки земельною власностю, але й сільсько-господарським інвентарем. Щоб об'єднати діяльність земельних комітетів, Секретаріат має подбати про утворення Українського Краєвого Земельного Комітету.

„Разом з тим той же Секретаріат має подбати про утворення українських кооперативних центрів.

„В цілях підготовки до Установчих Зборів Секретаріат має підготовити на підставі постанов всеукраїнського селянського з'їзду проект земельного закону, в тім числі й ту його частину, яка повинна розмежувати компетенцію Всеросійського Парламенту й Українського Сойму в земельних справах.

„В харчовій справі Секретаріат ставить своєю задачею об'єднати роботу харчових орґанів на Україні й внести в неї ту плановість, якої їй досі не доставало. Перед Секретаріатом стоїть основна задача створити Всеукраїнський Центральний Харчовий Комітет, який має забезпечити автономію України в харчовій справі та подбати про відповідне постачання українським хліборобам потрібних у їх господарствах продуктів та знаряддя.

„Завданням Секретаріату в військових справах є українізація війська, як у тилу, так по змозі й на фронті, пристосування військових округ на Україні й орґанізації їх до потреб українізації війська.

„Ведення роботи Ґенерального Секретаріату в усіх згаданих справах в означених вище межах вимагає впорядкування відповідної канцелярії й тому в склад Секретаріату введено ґенерального писаря, найблизшим завданням якого являється — завідування ділами всього Ґенерального Секретаріату, бути зв'язком між окремими ґенеральними секретарями в внутрішніх орґанізаційних справах Секретаріату, між иншим і через періодичний орґан Ґенерального Секретаріату.

„Приступаючи до великої, відповідальної роботи, сподіваючись на повне довірря й піддержку Центральної Ради, Ґенеральний Секретаріат покладе всі свої сили, щоб виконати ту роботу на користь відродженого українського народу й тих національних меншостей, що разом з ним заселяють українську землю.

„Усі наші зусилля будуть іти на те, щоб не допустити України до винищення, дезорґанізації та анархії, й хто б ту дезорґанізацію не вносив нам, чи темні сили контрреволюції, чи анархистичні елементи українства, чи помилки й ворожнеча Тимчасового Центрального Уряду, ми з усіма дезорґанізуючими силами будемо боротися неухильно й нікому не дозволимо гальмувати справу будування нового життя в нашім краю.

Підписали Ґенеральні Секретарі (підписи). У Київі, 27 червня (н. ст.) 1917 року”.

Цю першу декларацію української державности було принято оплесками й криками „Слава!” й винесено першу „формулу переходу”:

„Вислухавши декларацію Ґенерального Секретаріату, Українська Центральна Рада висловлює йому повне довірря. Уважаючи Ґенеральний Секретаріат найвищим народо-правним орґаном українського народу та його найвищою владою, маючи на увазі, що в інтересах українського трудового народу взагалі являється необхідним скликання Українських Установчих Зборів, визнаючи потрібним, щоб Ґенеральний Секретаріат у чергову сесію Центральної Ради представив доклад про Українські Установчі Збори, Центральна Рада переходить до чергових справ”.

1. Не з доброї волі.

Такою тактикою Ц. Ради Російський Тимчасовий Уряд був позбавлений усякої можливости якого будь насильственого виступу проти українства. Не було ні одного вчинку, який би дав право на таке насильство. А в той же час сама Ц. Рада явно зміцнювала свої позіції, набірала все більшого й більшого значіння в політичному життю краю.

Буржуазні кола, розуміється, не потребували ніяких юридичних чи моральних оправдань для рішучих виступів проти українців. І вони настійно домагались цього від Уряду.