Владимир Винниченко - ВІДРОДЖЕННЯ НАЦІЇ (Історія української революції - марець 1917 р. – грудень 1919 р.)

І дуже рідко можна зустріти таке, здавалось би, просте, лоґічне міркування: товариші, ми не повинні ні жаліти за Україною, ні брати її в розрахунок як частину Росії в нашій економичній сітуації, бо вона сама по своїй волі на підставі права самоозначення відійшла від нас; ми можемо рахувати на неї в такій же мірі, як на всяку сусідню державу, з якою ми можемо ввійти в ближчі чи дальші економичні відносини; розглядаймо наш стан незалежно від України й пам'ятаймо, що ми не маємо права вважати її неподільною частиною Росії; отже краще рахуймо на свої сили.

Переважно розглядалось Україну, як "югъ Росії", який давав: 92% всього цукрового виробу в Росії; 65% чугуну; 77% вугіллю; і головну частину хлібних лишків. [32]

І цілком натурально, що на підставі таких невблаганих арґументів вивід робився такий:

"Я знаю тільки одне: що, як цілком справедливо казав товариш докладчик (Радек, про умови берестейського договору), взаємне тяжіння України й Великоросії на стільки велике, що ці два райони будуть з неминучостю прагнути до від'єднання" ... (Промова Ломова).

І далі цей самий промовець говорив так:

"Через це в значній мірі пояснюється той переворот (гетьманський. - Авт. ), що стався недавно на Україні, в результаті якого ставку на націоналізм побито й Ґерманія поставила ставку на цілком певний ґрунт, на ґрунт класової боротьби, на ґрунт великодержавности, утворивши замісць чисто-національних вимог самостійности українське міністерство, яке аж ніяк не є міністерством самостійности, а міністерством по суті великодержавности, прагнучи до з'єднання з Великоросією... Спроба ґерманського імперіалізму не зупиниться на півдорозі й зрештою спробує з'єднати в одне ці два економичні райони, що тяжать один до одного. Питання полягає в тому, як саме одбудеться це об'єднання: чи воно станеться під прапором міністерства Скоропадського, чи кінець-кінцем під прапором нашої совітської влади, під прапором совітської федеративної Республіки". [33]

Треба признати, що прогноз поставлено цілком вірно, а також, що ті спроби ґерманського імперіалізму проходили й під прапором Скоропадського й під прапором Рос. Сов. Республіки.

От такі мотиви й міркування лежали в ґрунті політики Рос. Сов. Уряду на Україні.

Одначе треба відзначити, що була й на цьому з'їзді друга течія, яка вважала, що будувати все своє економичне істнування на Україні не годиться, що засоби поживи, сирівець, вугіль і т. п. може дати в потрібній мірі сама Великоросія, коли енерґічно, орґанізовано взятись за те. Яскравим виразником сеї течії був В. Мілютін, який у своєму докладі на сьому з'їзді заступав іменно цей погляд, доводячи з цифрами в руках, що Совітська Росія при відповідній постановці орґанізації господарства могла би обійтися своїми силами.

Але, розуміється, погляд В. Мілютіна Російський Уряд був змушений приняти тільки на той час, поки на Україні були німці. Коли ж українськими працюючими клясами було зроблено революцію й вигнано німців, тоді запанував погляд инчої течії, яка стояла на ґрунті Ломова й других. 2-й тезіс резолюції співдокладчика Мілютіна Обаленського цілком виразно говорив:

"2. Розчленіння Великоросії й України довело до найбільшої гостроти розклад громадського обміну й зробило майже безвихідним економичне становище півночи, района обробляючої промисловости. Тільки відновлення громадського зв'язку між цими двома частинами історично складеного господарського орґанізма дасть їм можливість правильно жити й функціонувати".

І цілком зрозуміло, що як настала хоч маленька можливість "возсоединенія", так цю програму було без вагання принято.

Всі ж заяви Чічеріна були собі просто необхідними для ширшого загалу, тактичними деклараціями.

Дійсно, Совітська Соціалістична Росія, здушена антантською блокадою, перетомлена безперестанною війною з контрреволюцією, терпіла великі страждання від недостачи хліба, вугілля й инчих продуктів поживи й продукції. Революція, так тяжко й трудно проваджена, могла бути задушена в самій Росії залізною рукою голоду. Дійсно, поміч була дуже необхідна. Але поки там налагодилась би орґанізація своїх сил, а тут уже було все готово, була Україна з готовим хлібом, цукром, вугіллям, металом. Тільки бери та вези до себе.

Отже, натурально, що, діставшись до України, так багатої тими необхідними продуктами, керуючі кола російської революції зараз же стали без огляду на якусь там незалежність черпати з цього джерела все, що можна було почерпнути. І цілком також зрозуміло, що вони хотіли це робити безборонно, безконтрольно, в такій мірі, як самі вважали потрібним і без думки про те, що треба чимсь компенсувати за взяте з України. Компенсувати вони нічим не могли, бо те, що виробляла в тих тяжких умовах совітська промисловість, не вистарчало для самого населення Росії.