Владимир Винниченко - ВІДРОДЖЕННЯ НАЦІЇ (Історія української революції - марець 1917 р. – грудень 1919 р.)

З другого боку Директорією наставлялись скрізь коменданти, комісари, які ніким не

контролювались. На ці посади часто попадали люде нікчемні, нездатні й, головне, часом не тільки не соціалісти, але й не демократи. Єдиною ознакою пригодности на посаду служила "українськість" кандідатів. Українець?-добре, більше нічого не треба.

І, розуміється, під українців стали підшиватись найпідозріліщі елементи, навіть відомі гетьманці. А через те, що вони не підлягали ні контролю, ні відповідальности ні перед яким громадським виборним орґаном, (що мало бути в компетенції трудових рад), то вони дозволяли собі виявляти свою владу цілком самодержавно й у дусі того світогляду, який самі мали. Часто військові коменданти й комісари сварились між собою за владу в місті й повіті, бо межі й компетенції тої влади для них не були точно зазначені.

Руське чорносотенство, гетьманці, перефарбовуючись в українців, навмисно старались проходити на такі посади, щоб тут же діскредітували своїм поводженням саму ідею української влади.

А в результаті над населенням часто робились насильства, несправедливости, брались хабарі, покривались спекулянти й гетьманці, захищались інтереси поміщиків і ріжних соціальних злодіїв, відомих усій околиці своїми попередніми злочинствами. Директорія й її Тимчасовий Уряд у Вінниці були далеко, перевіряти діяльність своїх аґентів не мали ніякої змоги, а на місцях, як сказано, також не було ніяких стримуючих і контрольних орґанів.

7. Діяльність представників Директорії.

Все це викликало що далі то більше невдоволення широких мас. І через те революційні елементи, не дожидаючись "закону" про трудові ради, самі творили революційні контрольні й керуючі орґани влади на місцях у формі Революційних Військових Комітетів, або Рад робітничих і селянських депутатів, як уже випробованих і відомих орґанів революційної боротьби.

Але з цими орґанами самодержавні коменданти й комісари, розуміється, почали зараз же боротися. Не дивлячись на те, що переважна більшість Революційних Комітетів і навіть Рад робітничих депутатів спочатку цілком визнавали владу Директорії й стояли на ґрунті її програми, що в більшости були українського характеру, коменданти й комісари розгонили їх, арештовували, часом декого й розстрілювали.

І тут же треба зазначити надзвичайно шкодливу ролю полковника Балбачана на Харьківщині. Цей виразний і свідомий український реакціонер зразу підірвав і навіть убив на всьому лівобережжю авторітет і вплив Директорії. Виставляючи себе, як офіціального представника Директорії на Харьківщині, він поводився там, як найлютіший противник і ворог її. Не кажучи вже про те, що він наставляв скрізь таку адміністрацію, яка нічим майже не відріжнялась від гетьманської (а часто лишав на місцях і самих гетьманців), він учиняв ще такі річи.

В Харькові як раз під час повстання меньшевиками скликався робітничий з'їзд. По всім даним з'їзд мав бути не большевицький. Отже з цієї причини не було підстав ставитись до його неприхильно. Але Балбачан, будучи політичним неуком, а крім того ворогом взагалі робітництва, яке б воно ні було, большевицьке чи меньшевицьке, з'їзд заборонив. Це викликало в меньшевиків здивовання, потім обурення. З'їзд було розпочато без дозволу Балбачана. Тоді цей один із плеяди "національних героїв" силою розігнав з'їзд, а багатьох учасників і керовників його арештував і розстріляв.

Розуміється, це була найкраща пропаганда проти Директорії. Зразу все робітництво Харьківщини, Катеринославщини, Донецького району й навіть Херсонщини (бо з усіх цих місцевостей з'їхались делеґати) дістало вражіння й переконання, що влада Директорії є така сама, як гетьманська, - контрреволюційна й ворожа до робітничого руху.

Так виявляв себе цей "національний герой" у сфері робітничої політики. Оборонці цього ворога українського руху будуть виправдувати його тим, що він розігнав робітничий з'їзд з національних мотивів. Більшість робітничого з'їзду, мовляв, була неукраїнська й поставилась би неґативно до української влади.

Добре. Але от з'їжжається з'їзд Селянської Спілки на Полтавщині. Цілком український, під керовництвом свідомих українських діячів. І Балбачан цей з'їзд також розганяє, й багатьох учасників його поре різками. В той же час демонстративно, прилюдно, на вокзалі урочисто зустрічає якихсь княгинь-поміщиць, цілує їм ручки й з величезною пошаною провожає їх до їхніх палаців.