Ілько Борщак - Іван Мазепа - Життя й пориви великого гетьмана

Illustrissimo ac Magnificentissimo Domino D. Johanni Mazeppa, Duci exercituum.

Мазепа з деяким кокетством залюбки відповідав на святах чистою мовою Лівія та Цицерона, тоді як у Москві Петро ледве міг знайти одного перекладача до латини. «Козацька країна», як її називали тодішні європейські географи, багато вище стояла у той час освітою, ніж Московщина, вкрита ще варварською темрявою. Досить пригадати дикі смертні засуди Петра, що власноручно катував своїх «стрільців», кару, накладену на царевича Олексія, жорстокі забави царя та його прибічників. Досить прочитати описи Москви, зроблені європейськими подорожниками при кінці XVII в., характеристику з побуту царя у Парижі, написану Сен-Сімоном.

У XVII в. між слухачами університетів у Сорбонні, Падові, Лейд і Празі було багато українців.

Арабський архидіяк Павло Алепський відвідав Україну та Московщину, коли Мазепа був іще юнаком. У своїх «Споминах» пише він, що дуже здивувався» побачивши на Україні «стільки дітвори у школах». «Хоча я і чужинець, а таки не почував себе там на чужині». Коли ж доїжджав він до Москви, зараз серце йому стискається, його душа «почуває себе пригніченою», бо «у цій країні ніхто навіть трохи не може почувати себе свобідним».

Бідного православного араба, що вибрався до Східної Європи збирати на церкву, приймають там так холодно, що він хоче якомога скорше знову перейти український кордон. «Наші душі, — пише він, — затремтіли радощами та потіхою, наші серця відчинились і ми подякували Всевишньому, бо хто хоче скоротити своє життя на п'ятнадцять літ, нехай їде до москалів». У козацькій країні він віднайшов чар життя, свободу та цивілізацію…

Мазепа є представником київського духа, європейської культури, основаної на латині, науці, а також на духові лицарства, яке вище всього ставить людську гідність. Між козаками всі були рівні і всі становища виборні. Московська цивілізація погорджує наукою, нехтує лицарством; усі від найбільшого боярина до найскромнішого мужика — то царські «раби». Що вже й казати про дикі, грубі розривки, про загальне п'янство, про закони, топтані ногами!

Яка з тих двох культур мала взяти верх? Про це рішила Полтава, і Мазепа мусив відступити місце Петрові.

Та яким робом цар міг з'європеїзувати Москву? Чи звернувся він до західних учених? Тільки у невеличкій мірі. Він мусив шукати помочі у київській культурі, у тих усіх духовних і учених, що колись гуртувались довкола Мазепи. Науку та культуру принесли Москві українці з Києва.

Люї Паріс з'ясував цю правду, коли у 1834 році писав: «Між старою Русю Ярослава з Києва, княжою та лицарською, дуже подібною до решти Європи і Московщиною, азійською та деспотичною, ледви визволеною з монгольського ярма, існує безодня».

Цієї безодні не засипали при кінці XVII віку. Москві, як колись Римові, трапилось чудо: Graecia capta ferum victorem cepit…

11 листопада 1699 Петро І і польський король Август Саський зійшлися біля Москви у селі Преображенское і там підписали трактат, до якого небавом пристав теж данський король. Дуже молодий вік нового шведського короля Карпа XII, і звістки про його повне безсилля сприяли найсміливішим планам поділу земель. Польща бажала собі Лівонії та Естонії, Росія, придбавши Інгрію та Карелію, могла нарешті дістати це віддавна бажане вікно, яке Петро бачив над Азовським морем.

Україні загрожувала насильна війна проти Швеції. Такі вигляди не дуже їй подобались. Цим разом наростав уже конфлікт не з Кримом, Туреччиною або Польщею. Між Швецією і Україною існували традиційні взаємини дружби. Густав Адольф хотів познайомитись із нею ближче, Карло Х був вірним союзником Хмельницького і виявив себе лояльнішим, ніж московський цар.

Щоб добре зрозуміти союз Швеції з Україною, Мазепи з Карлом XII у 1708 р., треба завернути 50 літ до першого союзу Хмельницького з Карлом X. Аналогія обставин незвичайна. Коли невдовзі після переяславського договору цар наблизився до поляків, Україна шукала дружби із Швецією. Лютеранська Швеція, неприязна папі, була одночасно ворогом Варшави та Москви, її далеке географічне положення не дозволяло їй на завойовницькі ідеї. Для України це був ідеальний союзник і на кілька літ перед смертю Хмельницького вона ввійшла з нею у порозуміння. Варт звернути увагу на такий факт: під час переговорів шведські амбасадори остерігали гетьмана проти всякої спроби зближення з царем, бо «Москва, — казали вони, — деспотична держава, не зможе потурати поруч себе існуванню вільного народу».