Роберт Конквест - Жнива скорботи - радянська колективізація і голодомор

Стефанія Косович, «Пласт»

Ліда Чорна-Матіяшек, УККА

Євген Гановський, Організація Оборони

Чотирьох Свобід України (ООЧСУ)

Володимир Мазур, Українська Народна Поміч(УНП)

Богдан Мороз, УНП

Частину тиражу книги передано безкоштовно бібліотекам, навчальним закладам, військовим частинам та іншим організаціям в Україні завдяки благодійницьким коштам, які надали:

Українська Кредитівка «Самопоміч» у Нью-Йорку

Координаційний Комітет Допомоги Україні

Український Народний Союз

Товариство «Самопоміч» у Пасенку, Нью-Джерсі

Українська Православна Кредитівка у Нью-Йорку

Банк «Певність» у Чикаго, Іллінойс

Бачинські Марія та Юліян

Злучений Українсько-Американський Допомоговий Комітет

Комітет Допомоги Україні у Центральному Нью-Джерсі

Коць Іванна і Маріян

Кредитівка СУМу в Йонкерс, Нью-Джерсі

Лозинські Роксоляна й Аскольд Організація Оборони Чотирьох Свобід України

Союз Українських Католиків «Провидіння»

Спілка Української Молоді у США (СУМ)

Товариство «Самопоміч». Головна Управа у США

Українська Народна Поміч

Український Братський Союз

Український Конгресовий Комітет Америки

Українсько-Американська Координаційна Рада

Конквест Роберт

ЖНИВА СКОРБОТИ

Радянська колективізація і голодомор

Художнє оформлення Івана Гаврилюка

Художній редактор Олексій Григір

Технічний редактор Євген Рубльов

Коректори Марія Єхлакова, Ангеліна Дрожжина, Алла Бараз

Видавництво «Либідь» при Київському університеті

ім. Тараса Шевченка

Головне підприємство республіканського виробничого об'єднання «Поліграфкнига»

П'ятдесят років перед тим, як я почав писати ці рядки, Україна та українські, козацькі й деякі інші землі на схід від неї — територія з майже сорокамільйонним населенням — нагадувалиодин величезний Берген-Бельзен. [1] Назва гітлерівського концтабору. — Ред. Чверть сільського населення — чоловіків, жінок і дітей — померли або помирали, а решта були настільки виснаженими, що не мали навіть сил ховати своїх родичів і сусідів. І так само як і в Берген-Бельзені, добре вгодовані співробітники ДПУ й партійні чиновники наглядали за своїми жертвами. То був апогей «революції згори», — так Сталін називав ці події, під час яких він разом зі своїми поплічниками придушував два елементи, що вважалися запеклими ворогами тодішнього режиму: радянське селянство в цілому та український народ.

Строк у п'ятдесят років — досить тривалий у розвитку якоїсь державно-політичної системи, але не такий уже й довгий з точки зору людського життя. Я знайомий із чоловіками та жінками, котрі в дитячому або й навіть дорослому віці пережили описувані нижче події. Чимало з них відчуває «комплекс провини» — ірраціональне почуття сорому за те, що їм судилося вижити, тоді як їхні друзі, батьки, брати й сестри померли (таке почуття трапляється і в тих, хто вийшов живим із нацистських таборів смерті).

Існує й інший рівень людського виміру тогочасних подій: для багатьох членів правлячої кремлівської верхівки вони були лише частиною звичайного політичного досвіду. Так само частиною сьогоднішнього радянського устрою залишається система, запроваджена в 30-ті роки на селі, а від методів, уживаних при її створенні, не відмовляються й дотепер, — хіба що за винятком тих, потреба в котрих відпала сама по собі.

Події, висвітлювані в цій книзі, в узагальненому вигляді можна представити так. У 1929–1932 рр. комуністична партія під керівництвом Сталіна з причин, які розкриватимуться далі, завдала подвійного удару радянському селянству, — йдеться про розкуркулювання й колективізацію. Розкуркулювання означало, по суті, фізичне знищення або депортацію на Північ мільйонів селян разом з їхніми родинами. Офіційно розкуркуленню піддягали найзаможніші селяни, на ділі ж його жертвами стали найвпливовіші й найнепокірніші, — ті, хто не погоджувався з політикою партії. Що ж до колективізації, то її мета полягала в цілковитій ліквідації приватного землеволодіння й концентрації решти селянства в контрольованих більшовиками «колективних» господарствах. Реалізація цих планів спричинялася до мільйонних жертв, головним чином серед депортованих, але також і серед тих, хто залишався на своїй батьківщині (наприклад, у Казахстані).