Федір Пігідо - «Велика Вітчизняна війна»

Жили поляки незмірно краще, ніж наші «остарбайтери». Вони, як і західні українці, одержували на руки свої харчові картки — відомі «лебенсміттелькарти». Крім того, багато поляків одержувало від своїх рідних із дому пакунки та німецькі харчові картки — з західніх областей Польщі, що їх було включено до складу Німеччини. «Остарбайтерам» харчові картки на руки не видавались. Все одержувала фабрична адміністрація і сама вже щовечора, по закінченні роботи, видавала робітникам. Щоденний пайок східніх робітників складався з 250 грамів хліба та коло десяти грамів маргарини. В суботу видавалось, крім того, 25 грамів ковбаси, одну столову ложку мармеляди або штучного меду та 50 грамів цукру. Позатим, усі робітники одержували вранці півлітра несолодкої кави, на обід — суп з брюквою або з «кольрабі», іноді з морквою. В неділю, як правило, — варену в лушпинах картоплю й сос, іноді з шматочками м'яса. «Остарбайтерам», крім того, видавали увечері якусь невиразну рідину. Робітники, що працювали на тяжкій роботі в опалювальних печах, одержували тижнево ще «цузац» (додаток) — кілограм хліба, 50 грамів ковбаси та стільки ж сала; робітники на добуванні глини мали «цулаґе" note 179 Note179 145 — 500 грамів хліба та 50 грамів ковбаси тижнево. Додаткових засобів харчування майже не було. Рідко коли траплялось купити без карток відомої німецької брюкви або червоних буряків. Першу їли сирою, буряки варили й їли, звичайно без хліба.

Влітку було легше: в сусідньому лісі можна було збирати гриби й ягоди. Здоровші й молодші з робітників по закінченні дванадцятигодинного робочого дня ходили до місцевих баверів (селян-хліборобів) косити або на якусь іншу роботу. За дві-три години роботи їм давали повечеряти, а іноді й кілька «бутербродів» додому. Цигарок одержували — чоловіки 14 штук, жінки — 7 штук тижнево. Робочий день — одинадцять годин, а з весною 1944 року — дванадцять годин з півгодинною перервою на обід. Але знову-таки з весни 1944 року було запроваджено, що кожний робітник мусить відробити щомісяця додатково два недільні дні — навантажування та розвантажування вагонів та заготівля глини. Пересічний тижневий заробіток, залежно від виконуваної роботи, за виключенням усяких відрахувань, становив: для поляків, французів і західніх українців — від 15 до 35 марок, «остарбайтерів» — від 2 до 8 марок. У східніх робітників, крім загальних для всіх відчислень, вираховувалось 45 відсотків заробітків на якісь допомогові цілі. Цей особливий податок десь в другій половині 1944 року було скасовано.

Мушу сказати, що старші люди переносили цей голодний режим легше. Вигляд у них був не такий жахливий, як у молоді. Юнаки та молоді дівчата здебільшого були хворобливо-бліді, обличчя — ніби воскові, просвічувались. Молоді частіше хворіли, ніж дорослі. Проте за рік роботи на фабриці помер лише один літній чоловік від якоїсь хронічної хвороби.

Одного шістдесятирічного діда, двометрового росту, з Дніпропетровщини на весні 1944 року було забрано до концентраційного табору — він відмовився працювати в неділю, запевняючи, що неділю треба віддавати Богові — молитись. В звичайні дні, не дивлячись на свої шістдесят років, дід той працював добре, сумлінно.

Французи — військовополонені — жили за межами фабрики в окремій касарні. Ніякої охорони біля них не було. На роботу та з роботи вони ходили поодинці, самі. Харчування діставали за тими ж нормами, що й поляки. В роботі, скільки мені доводилось бачити, не напружувались. Більшість із них — це справжні комуністи. Вони завжди обурювались, коли говорилось щось негарне про порядки, які існують у Совєтському Союзі. Доводили завжди, що лише Сталін спроможний дати лад усьому світові, що лише совєтська червона армія звільнить Европу і, зокрема, Францію від гітлеризму та від панування капіталістів.

Французи-військовополонені одержували пакунки, здається, від Червоного Хреста, в яких були сигарети, чоколада та інше. Совєтські полонені ніколи ніяких пакунків не одержували.

Совєтських військовополонених і на роботу і з роботи провадили «ландштурмісти». note 180 Note180 146 На фабриці біля кожної групи їх стояв вартовий із гвинтівкою. Харчування вони мали те ж, що й «остарбайтери». Після роботи ночами вони плели лозові кошики та інший дріб'язок, міняли те на хліб і картоплю і таким способом поліпшували своє харчування.

Для захисту інтересів «авслендерів" note 181 Note181 147 існували спеціяльні установи. Для робітників із Губернаторства — округові зв'язкові, для східніх робітників — так звані «фертравенштелле». note 182 Note182 148 Відгукувались вони на скарги й різні прохання робітників більш-менш чуло й охоче пособляли, звичайно, в міру своїх можливостей. Мені довелося двічі звертатись до них по допомогу. Річ у тому, що по приїзді на фабрику мене помістили до барака, де жило 15 робітників. Були то милі, хороші юнаки, але по закінченні роботи вони були не від того, щоб поспівати, а то й потанцювати, мені ж було не до того. Не було також куточка, де можна було б сісти почитати, спочити… Мою хвору дружину помістили також у товаристві десяти жінок із Польщі, поведінка яких була, кажучи делікатно, не на високому моральному рівні. Господар фабрики вперто не хотів виділити для нас з дружиною окремого помешкання. Мені довелося скаржитись до Бреслав, а далі до Берліна, поки нарешті керівник української групи Берлінського «фертравенштелле» не примусив господаря фабрики відвести для мене з дружиною окреме помешкання.