Юрій Борець - УПА у вирі боротьби

Під час обіду чотовий Бартель сказав, що дуже хотів би прочитати ворожий рапорт про сьогоднішню облаву, але Чумак цікавився іншою справою: він думав над тим, як виглядала б сьогоднішня оборона сотні без командира Громенка.

Після обіду марш продовжувався. Зробивши колесо, сотня дійшла до того місця, звідки почався ворожий наступ. Авангардна стежа посувалася дуже обережно й раптом зауважила в лісі трьох ворожих вояків. Вони були певні, що коли їхнє військо переслідує бандерівців, то тут небезпеки немає, тому розклали вогонь і грілися біля нього. Чекали на прибуття своїх.

А, замість своїх, із кущів блиснула цівка автомата й почувся голос:

- Руки вгору!…

Ці троє поляків були дещо «мудріші» від інших. Один із них навмисне відірвав підошви від чобіт, щоб мати причину не йти в бій, другий відморозив собі руки, а третій належав до санітарного відділу й доглядав їх обидвох до часу повороту своїх. На допиті ці «герої» сказали, що відморожені руки й ноги можна вилікувати у шпиталі дуже швидко, але воювати вони не мають бажання, бо, мовляв, молоді і хочуть жити.

Сотенний задумав тут зробити засідку й відповідно зустріти ворога, коли він повернеться. Але його не було довго - топтав свою стежку поруч з упівською доти, доки на нього не полетіла нова черга з повстанського кулемета. Після цього сотня відійшла своєю стежкою, забравши від полонених зброю й медикаменти, а залишивши їм українську визвольну літературу. В лісі вже темніло, зближався вечір, і ворог вирішив відступити за Сян.

Вояки сотні Громенка звикли до боїв настільки, що дивилися на них як на своєрідний вид спорту. Й хоч кожному хотілося жити, їх тягло до боїв, до акцій, до чинів. За їхнє життя найбільше боялися командири, а зокрема сотенний. У бою він завжди був перший і неймовірно відважний, але, будучи добрим стратегом і тактиком, знав дуже добре, що в такій важкій і затяжній боротьбі відваги мало. Вояцтво мусить придержуватися військових законів і правил. Вистачить однієї помилкової акції або неправильного рішення, і в одному бою можна втратити цілий відділ. Не раз перед вимаршем на акцію Громенко говорив:

- Друзі! Пам'ятайте завжди про бойові правила! За цей довгий час ви вже повинні були навчитися ходити поміж кулями. Всюди мусите діяти розумно, холоднокровно й розсудливо. Але, коли є потреба, тоді треба заризикувати навіть життям. Отож для рятунку своїх друзів «не вагайся, брате»…

Сотня являла собою міцний, сконсолідований моноліт, і добір новаків до неї був би зайвий, а, може, навіть небезпечний. Це добре розуміло командування, й тепер нових сил до сотні не добирали.

Через два дні ворог заскочив боївку СБ й польову жандармерію в селі Володжі. Під час їхнього відступу до лісу вив'язався кровопроливний бій. Оточенений друг Камінь, добрий приятель Чумака ще з-перед війни, поклав із «ПЖ» чотирьох ворожих вояків, а коли побачив безвихідне становище, - застрілився. Його поховали в селі Рибному з участю всієї сотні й відданням військових почестей.

Хуртовина, яка шаліла на протязі кількох дняв, ущухла, зате вдарили сильні морози, а, одночасно з цим, ворог посилив свою активність. Незважаючи на це, сотня Громенка вибралася у пропагандивний рейд на ворожу територію, до і вла Ніздрця за Сяном, населення якого складалося лише з поляків, а, крім того, у ньому таборувало з'єднання регулярної польської армії і сильна станиця місцевої міліції.

Погода навряд чи сприяла цьому рейдові, й коли сотня, рушаючи в похід, демонструвала свою відвагу, то мороз показував силу також. Грубий шар льоду на Сяні час від часу тріскав із такою силою, що це нагадувало експльозію, а руки прилипали до сталевої зброї, мов до клею. Колишня гарна чорна борода бунчужного від морозу побіліла цілковито, бо на волосинках висіли льодові бурульки.

Завдяки сильному наступові на терен дій УПА, ворог ніколи не сподівався, що сотня Громенка завітає до Ніздрця як непроханий гість. А вона таки завітала. Перейшовши Сян, укритий грубою верствою льоду, зверху якого лежав сніг, сотня ввійшла до тієї частини села, де не було ворожого війська. Громенко вислав у напрямі громадського будинку і двірських забудов, де стаціонувало військо, сильну заставу, й сотня почала розходитися по хатах.

Такі пропагандивні рейди давали добрі наслідки, бо здобували для відділів УПА багатьох прихильників, але вони мали більший успіх у глибині Польщі, ніж у селах, які лежали безпосередньо за Сяном, бо тут всюди було багато ворожого війська й панувала постійно напружена атмосфера. Заходячи до хат, повстанці часто зустрічалися з непевними й переляканими польськими селянами.