Юрій Борець - УПА у вирі боротьби

Всі посідали на пахучу траву, й лише Довбуш стояв під вишнею, часто пихкаючи димом, немовби хотів дерево піддати дезинфекції. По хвилині почав дорікливо:

- Москалина Хрущов одягає вишивану сорочку, щоб нею притягти до себе більше яничарів для нищення нашого народу. Але Москва винищує не тільки нас, українців, робить так з усіма поневоленими націями. Тюрми й концтабори переповнені, щодня розстріли, заслання. На Рідних Землях ведеться нерівна боротьба, й у вирі її щодня гинуть сотні наших героїв. Тому сьогодні нам особливо потрібна бодай моральна підтримка еміграції, яка наші ідеї і мету нашої боротьби повинна б поширювати на Заході. Просто не хочеться вірити, що існує такий українець-патріот, котрий висловлювався б проти боротьби за волю, за державу, за краще майбутнє нашого багатостраждального народу!…

Довбуш опам'ятався, що говорить трохи заголосно й нервово, жбурнув геть недокурка й собі сів на траву.

Запанувала мовчанка, яку перервав той же Довбуш, але на цей раз уже усміхнений і веселий:

- В одному я є певний: цей героїзм, який вилонює нині зі себе український нарід, стане моральним кормом і гордістю України на сотні років!

Сліпучий диск сонця, що викотилося з-за гори, освітив зосереджені вояцькі обличчя, заграв на автоматних цівках. Обидва старшини піднялися, щоб відійти на свої квартири, й вояки, поквапно зірвавшись, виструнчилися.

Зустріч двох куренів мала великий вплив і на повстанців, і на цивільне населення. Курінь командира Прута був дуже добре озброєний і прекрасно умундирований: всі вояки в зелених одностроях і мазепинках, мали добре вичищені чоботи. Вони усміхнені, веселі, але не надто балакучі.

Вояки обидвох куренів походили з усіх земель України, тому і повстанці й почти мали дуже приємну зустріч. Багато з них були знайомі ще з Берези Куртузької, деякі зналися з еміграційних днів у Кракові, а потім разом боролися на Волині. Тому вели між собою жваві розмови, шукали спільних знайомих, розпитували про рідних.

Після обіду була заряджена загальна збірка, й на великій галявині вишикувалося вояцтво обидвох куренів. Слідував звіт, після чого до повстанців промовляли курінний Прут і полковник Коник, а потім на галявину привели полонених поляків. Усі вони мали страшенно переляканий вигляд, очевидно, боялися, що над ними відбуватиметься польовий суд.

Із ряду старшин виступав політвиховник Зорян.

- Польські вояки! - почав він. - Наша доля однакова, бо наш край, так як і нашу Україну, хоче поневолити Москва. Ваші брати боряться проти большевиків у рядах Армії Крайової, отже, чинять те саме, що й УПА. Тому ми вас звільняємо й висилаємо до АК. Але пам'ятайте: якщо ви знову долучитеся до польського комуністичного війська й ми вас упіймаємо, - тоді всіх чекатиме кара смерти!

Здивуванню полонених не було кінця. В них одразу змінилася барва лиць, і вони почали говорити, дякуючи повстанцям за їх великодушний жест. Обіцяли, що всі підуть до АК. Їм роздали відповідну літературу в польській мові, й так пішла писана та усна пропаганда про непоборних бандерівців по цілій Польщі.

На другий день курінь командира Прута відійшов у західньому напрямі. По дорозі відвідав курінь Рена, а потім вирушив у пропагадивний рейд на Словаччину. Тут він розділився на менші групи й рейдував по словацькій території на протязі двох місяців, а на зиму вернувся в Коломийщину.

Командування УПА присвячувало велику увагу вишколові старшинських і підстаршинських кадрів. Адже ж повстанська тактика є дуже відмінна від тактики, застосуваної регулярними військами. Часто траплялося так, що кілька повстанців, які відбилися від своєї частини, творили бойову одиницю, а кільканадцять таких маленьких одиниць були здатні здезорієнтувати ворога цілковито й нанести йому дошкульних утрат. Бувало й так, що упівські підрозділи - рої та чоти - не раз діяли самостійно впродовж кількох місяців.

Зрозуміла річ, що командир такої чоти мусив посідати добрі військові знання, бо ж він мав бути не лише бойовим командиром, йому треба було дбати про умундирування своїх вояків, про їх озброєння, амуніцію, запаси харчів, а також за розвідку, зв'язок, санітарне забезпечення тощо.

Кожний повстанець мав якийсь військовий ступінь, і ці ранги чергувалися так: молодший стрілець, старший стрілець, вістун, старший вістун, булавний, старший булавний, хорунжий, старший хорунжий, сотник, майор, підполковник, полковник, генерал. Одначе з конспіративних мотивів, до всіх підстарший і старшин зверталися через «друг», тобто «друже командир».