Юрій Борець - УПА у вирі боротьби

Не було відпочинку лише на квартирі командира Громенка та його почту. Сюди щодня приходили різні люди, одні звичайні, зв'язкові з естафетою, інші, як тоді говорили, прибували «згори». Вони приходили з різних частин Західньої України: Коломийщини, Львівщини, Грубешівщини, Криниччини та Трикутника. Конференції чи паради часто тривали по кілька днів. Після закінчення однієї з таких конференцій друг Орлан, член Проводу ОУН Закордонного Краю, сказав:

- За винятком більших міст, усі терени Західньої України є в наших руках.

Вийшовши з конференційної кімнати, він підійшов до друзів, які були під грушею, та з гумором почав оповідати їм про успіхи і труднощі піших відділів УПА.

А колесо життя котилося далі. Два рази на тиждень службовий старшина збирав сотню на політично-виховні години. Політвиховник коротко оповідав про світові Події, після чого переходив до виховних справ, які в більшості починалися від Шевченка, потім досить довго зупинявся на Міхновському, а іншим разом торкався Біласа й Данилишина, варшавського та львівського процесів ОУН, Акту 30-го Червня у Львові тощо.

Сотня Громенка начисляла в той час біля 220 вояків, її склад виглядав приблизно так: сотенний Громенко, заступник Лагідний, бунчужний Соколенко, сотенний лікар Німець, сотенний дентист Гузар, політвиховник Зорян, сотенний господар, ад'ютант Лоза. Тоді сотня мала чотири чоти по чотири рої в кожній із них, а пізніше була додана ще одна чота - п'ята. В кожній чоті був чотовий, його заступник, санітар і політвиховник, а рій складався з ройового, його заступника, кухаря, одного кулеметника, двох амуніційних стрільців і шістьох вояків.

Озброєння рою становив один кулемет, один або два машинові пістолі, чотири автомати й сім крісів. Особовий склад і озброєння були майже однакові в кожній сотні, лише деякі з них мали додаткову чоту гранатометів. Однострої практикувалися різні: одна чота мала польські, друга - большевицькі, а решта - мішані.

Власне тоді, коли Чумак прибув до квартири Громенка зі звітом, двотижневий відпочинок сотні скінчився. На вечірнім молитві під проміннями заходячого сонця стояла вона вирівняна на струнко, а службовий старшина Чайка здавав Громенкові свій звіт. І коли пролунала команда «Спочинь!» - вояки зауважили, що улюблений ними сотенний, завжди веселий та усміхнений, сьогодні виглядав надто серйозно.

- Друзі! - почав командир. - Ситуація виглядає не дуже весело. Війна добігає до кінця, а перед нами, може, ще н тяжчі роки боротьби. Коли б котрийсь із вас хотів звільнення з відділу, може його сьогодні одержати. Хто такого звільнення бажає, прошу виступити!

Тут він замовк на хвильку, пильним поглядом пробіг по вишикуваній у трьох лавах сотні й побачив, що охочих до звільнення немає. Тоді продовжував далі:

- На думку нашого Проводу, загальна революція під теперішню пору неможлива. Большевики обплутали своїм соціалістичним дурманом англійський та американський уряди й від них дістають мільярдові допомоги. Коли б не ця допомога, а Захід став морально по стороні поневолених народів, ситуація зараз виглядала б цілковито інакше. Наше становище дуже просте. Ворог хоче нашої землі, але ми йому покажемо, як будемо її боронити. До такої боротьби треба бути добре підготованим, і тому Провід виготовив далекойдучу програму, за реалізацію якої беремося від завтрішнього дня. Нам потрібно будівельних кадрів до спорудження багатьох підземних бункерів для магазинування збіжжя й амуніції. При цьому ми муситимемо будувати якнайбільше криївок, щоб у разі викриття ворогом однієї з них не пропало багато зброї. Друга важлива справа - це вишкіл, інтенсивний вишкіл вояцтва, й найбільшу увагу ми звертаємо на повстанську тактику. Крім цього, будемо давати кращий вишкіл Самооборонним Кущовим Відділам і дбатимемо за військовий вишкіл цивільного населення. Ми мусимо звертати максимум уваги на конспірацію, і нам треба буде вчитися тримати язик за зубами. Повідомляю також про те, що з нашого відділу буде вислано кількох вояків до підстаршинської школи.

Скінчивши свою промову, Громенко наказав службовому старшині провести молитву.

- До молитви! - пролунала команда, й голосне «Отче Наш», далеко голосніше за всі попередні, промовило разом понад двісті друзів.

При розході службовий старшина попередив:

- Завтра рано молитва о п'ятій годині!

У стодолі зашуміла стелена вояками солома, забрязкотіла зброя й амуніція. Повстанці вкладалися спати, причому кожний із них іще раз відмовляв молитву, але вже пошепки.