Юрій Борець - УПА у вирі боротьби

Моя щира відповідь подобалася ще хвилину тому настороженому американцеві. Тепер допит уже обернувся у розмову. Посмілішав і перекладач. Він запитав:

- Чи думаєте, що людські жертви у вашій боротьбі виправдані? Я з іронією відповів:

- Вас, американців, загинуло безліч за інтереси інших країн, а ми віддавали своє життя за волю свого народу.

Тут жидок запитав:

- Чи траплялося нам зустрічатися із жидами?

- Так. При УПА було досить багато жидів, між ними й чимало лікарів, які часто в скрутних умовах, без потрібних ліків, робили, що могли, лікуючи поранених. У селі Лубному, в лісі моїх батьків, переховувалася Саломея Бейзен. Вона увечорі приходила до нас і з умовленого місця за стодолою брала наготовані для неї харчі. Незважаючи на смертельну небезпеку, мої батьки ризикували і допомагали їй. Бейзени в сорок шостому році виїхали з Польщі десь до Америки, - розповідав я.

Жидок глянув на годинника і попрохав, щоб я прийшов о першій тридцять по полудні, бо зараз перерва на обід.

У кухні був великий рух, брязкотіли тарілки, ножі й виделки. У черзі стояли повстанці впереміш з американськими вояками, між якими було й чимало галасливих негрів.

По обіді повстанці обступили командира Громенка, а він давав поради:

- На допитах уважайте, бо тут є різні підозрілі типи. Не скажіть щось таке, що могло б пошкодити нашим у Краю чи відділам УПА в рейді.

По обіді я застав у бюрі ту саму трійку, що й рано. Тільки атмосфера тепер була багато приємніша. Капітан розсівся у вигідному кріслі, виклав обидві ноги на стіл і курив одну за одною цигарки. Жидок дивився на приготований заздалегідь список запитань і після відповідей робив на кожнім свою позначку.

- В якому терені ви оперували? - запитав, підсуваючи мені військову мапу західніх українських земель.

Я взяв олівець і обвів овальним колом Перемишль, Динів, Сянок, Балигород, Хрещату, словацький кордон і трикутник, а далі - лінію Керзона, скінчивши рисувати поза Кальварією.

- Чи не могли б ви нам описати або нарисувати ваші військові бункери і шпиталі?

Узявши папір і олівець, я сказав:

- У нашому терені відділи УПА за минулі три роки ніколи не перебували в бункерах. Під землею були тільки шпиталі, магазини, бюра та малі групи бойовиків спеціального призначення.

Далі я почав рисувати два роди бункерів - одні як магазини, а другі як шпиталі.

- Позначіть на мапі місця бункерів, про які ви знаєте. Я посміхнувся і протяжно заперечив:

- А-а-а!

Гарний жидок удав, що поставив не влучно питання і почав мені пояснювати:

- Я маю завдання вивчати вашу тактику, тому мене цікавить не так те, де ваші бункери, як те, в яких місцевостях ви їх будували і яку кількість.

- Наша сотня, - відповів я, - мала їх коло двох десятків. Крім цього, мали їх групи різних завдань, були й бункери, якими часто користувалися поранені повстанці, зв'язкові та члени ОУН.

Список запитань розвідника був дуже довгий. На мою відповідь, що частину ліків повстанці діставали з Німеччини, негайно впало запитання:

- Яким шляхом?

Але тут я порадив йому, щоб по такі інформації він звернувся до провідника Степана Бандери. Замість відповідати на деякі питання, я скерував допитувача до командира Громенка.

На другий день сотню перевезли до Деггендорфу, до інших військових кошар.

Деггендорф - маленьке місто. За ним, на чистому полі, навколо величезної площі, що нагадувала великий міський ринок, стояло вісім величезних кількаповерхових будинків-кошар. Поза кошарами, далеченько від будинків, простягалася двометрова заввишки дротяна огорожа, біля якої було чимало насаджених дерев.

Ліворуч від головної брами квартирувало до двох сотень американців, а праворуч у подібному ж будинку розмістилася сотня УПА. Інші будинки були порожні.

Коли сотня розташувалася по кімнатах, бунчужний ішов довгим коридором із списком в руках, відчиняв двері до кімнат і оголошував:

- Тут рій Рубача, тут Чумака, тут Лози, тут Чорного і т. д. У кожній кімнаті було біля десятки поверхових ліжок із добрими, хоч і досить припорошеними матрацами.

Згодом по два вояки з рою ішли до магазину по приділи простирал, подушок і коців.

Будучи запобігливим і практичним ще з дому, я одержав цей приділ тричі. Перший - на свою кімнату ч. 6, а чергові два на числа 13 і 14, що ввесь час були порожні

І ось ці додаткові два приділи за кілька днів стали причиною неприємного випадку.

Був уже жовтень і ночі ставали дедалі холодніші. Про несправедливий розподіл коців хтось зголосив бунчужному Соколенкові. Він, як добрий господар сотні, прийшов на перевірку. Устійнивши велику надвишку приділу коців і простирал на квартирі мого роя, бунчужний казав Смикові, мойому заступникові, негайно перенести надвишку до кімнати почету. Смик порадив бунчужному зачекати на ройового і звернутися у цій справі до мене. Бунчужний розсердився і почав сам стягати коци з ліжок.