Дяченко Гаврилович - Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.

II. Загальне завдання: Зважаючи на те, що урядом Россійськоі Федеративної республіки і урядом Укр. Н. Р. ведуться переговори про налагодження взаімовідносин між обома республіками, Командуючому Киівською

групою наказано передать командіру бойового участка червоної арміі припинити рух підлеглих йому відділів в райони, заняти військами У.Н.Р., а саме: на південь від желізниці Цвіткове — Христинівка — Вапнярка. Не приняття Командуванням Червоної Арміі вище зазначеноі пропозіціи буде рахуватися мною як відновлення озброенної боротьби між республіками зо всіма випливаючіми із цього наслідками. Желізнича лінія Христинівка — Цвіткове — Вапнярка лічиться тимчасово демаркаційною лінією.

Київська група займає окремими відділами Бабанка — Касановка (Косенівка. -Ред.) — Талянки (Тальянки. — Ред.) і є приготованою до дачи належного опіру при посуванню ворога.

Частични завдання.

Волинські [й] Збірній дівізіі пересилається до відома.

Полку Чорних Запоріжців в відміну оперативного наказу ч. 14 с 11/1 перейти 12 січня в с. Сеньки, прислав зв'язок до Штабу Арміі в с. Текуче.

Підписани: Командуючий Армією У.Н.Р. Отаман Ом. Павленко. Начальник Штабу Полковник Долуд.

Певно: Начальник оперативного відділу Сотник Слободян. Ч.114/оп.

Наказ командира Запорозької дивізії Андрія Гулого-Гуленка від 28 березня 1920 р.

Наказ по Запоріжській Збірній дивізії ч. 13

28 березня 1920 р.

с. Бурсалово

По муштровій частині

§ 1

В ніч з 24 на 25 березня б. р. о год. 1 ворожа 45 піша дівізія в кількости 300 багнетів, 50 шабель і при 3-х гарматах несподівано напала на с. Ємилівку, де були розташовані Штаб дівізіі і Кінний Запоріжський полк.

Темна ніч і не досить пильна охорона дала можливість ворогові ввійти в село і відкрити вогонь по вулицям. Штаб дівізіі і кінний Запоріжський полк вийшли, і полковник Литвиненко негайно вислав розвідку, котра виявила, що ворог господарює в селі, забірає наші обози, старшин і козаків, котрі не встигли своєчасно покинути село.

О 5 годині ранку дівізія перейшла в контрнаступ з метою захопити с. Ємилівку і виручити своіх товаришів. В атаці приймали участь: піший Запоріжський полк, батерея і одна сотня полку Чорних Запоріжців; кінний Запоріжський полк залишився в дівізійному резерві. Завдання захоплення с. Ємилівки не було виконано, але рішучий наступ Запоріжців прикував ворога до зайнятого їм району і дав можливість армії спокійно перейти в инший район.

Цей епізод показав, що охоронна служба досі не налагоджена і важність іі досі не зрозуміла для тих, котрі свій спочинок приносять и на офіру спочинку цілих частин. Командірам частин наказую персонально провірять правильність несення варти.

Про самий бій можу зазначити слідуючий факт: сотня Чорних Запоріжців, котра була послана в тил ворогові в напрямку ст. Ємилів[ка], виконала, по докладу командіра полку, своє завдання, але цей маневр не зробив бажаного впливу на ворога. Командір кінної сотні повинен був мати кавалерійське око і, бачучи, що його обхід не робить вражіння, мусив прийняти одно з трьох рішень: 1) не заходячи глибоко в тил ворогові, атакувати його ліве крило; 2) з тилу атакувати ворога; 3) улаштувати стрілянину в ворожому тилу. Це не було зроблено і було однією з причин того, що піший полк не міг виконати свого завдання. Взагалі зазначаю, що кавалерійські начальники повинні мати ініціативу більш, чим инші начальники, і не боятися иноді провадити цілі операції на свій страх (гарний приклад цього — другий нальот Чорних Запоріжців на Богопіль), пам'ятаючи тільки загальну мету та загальний плян операції і своєчасно повідомляючи вищих начальників про своє рішення.

Бій 25-го березня б. р. вписав нову сторінку в славетню історію Запоріжського війська. Рішуча атака пішого полку з мінімальною кількістю набоїв; козацька смерть 2 курінних і поранення ідного; батарея Чорних Запоріжців працювала під рушничним і кулеметним вогнем в 800 кроках від ворожої лави; козак пішого полку, котрий верхи підвозив набої до самої лави під ворожим вогнем; атака кінного Запоріжського полку в случний мент, як раз тоді, коли ворожа кіннота переслідувала піший полк і дівізії загрожував катастрофичний відступ в паніці; кулеметчик пішого полку, котрий, бачучи, що коні кулемета загрузли в болоті, не покинув кулемета, а відкрив вогонь на 200–300 кроків, піддержавши цім атаку кінного полку.