Дяченко Гаврилович - Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.

7Л/І.1919 року.

11 липня 1921 р. часопис "Українське слово" (Берлін) вперше опублікував це звернення. У примітці зазначалось: "Це звернення підписали: Отаман 2-ї (7-і) [Юрій] Осмоловськии, т. в. о. помічника отамана 2-ї Запорізької дивізії полковник [Павло] Зельницький, полковник 1-го Окремого Кінно-Республіканського полку [Петро] Дяченко, полковник 1-го пішого Республіканського полку [Віктор] Мальцев, полковник 2-го_пішого Мазепинського полку [Іван] Дубовий, полковник 3-го пішого Наливайківського полку [Микола] Пирогів, полковник 2-го пішого Богунівського полку [Дем'ян] Цирулик".

Лист командирів полків Запорозької групи до уряду УНР від 15 червня 1919 р.

Лист полковників Запорізької групи військ Дієвої армії УНР до Уряду УНР

Від 15 червня 1919 р. Д[ієва] армія

Ми, Запорожці, по старому історичному звичаю обібрали (обрали. -Ред.) нашим командуючим нашого старого запорожця отамана Болбочана, якого від нас в м. Кременчузі вирвано було без жадного пояснення причин.

Коли в Кременчузі заарештовали отамана Болбочана, ми спокійно чекали правдивого суду, якого і досі не було, й отаман Болбочан замість повернення його до запорожців, де він так багато працював над збудованням військової дисципліни і боєвої міцности, якої ви маєте змогу бути свідком, зараз одержав призначення в Італію. Коли ми висловили свої бажання і тверду волю про повернення атамана Болбочана до запорожських військ, над нашими старими традиціями запорожців надглумилися: юрба п'яних розбишак ввірвалась в будинок розположення запорожців і захватала нашого старого запорожця.

Певне розуміння загальних державних справ утримало нас від кровопролиття.

З біллю на серцю та ненавистю до тих кол, що руйнували Україну і досі продовжують цю руйнацію, ми виступаємо вперед, щоби бити нашого порога грабіжника, давши Вам повну змогу опам'ятатися.

Ми доказали, що дисципліноване військо проти уряду не йшло і не піде. Ми доказали, що із-за персональних справ пролиття крові не бажаємо. Болбочана обвинувачують ніби-то у виступах проти уряду; ні з його, ні з нашого боку цього не було, та й немає жадної для цього рації, тому що ми твердо упевнені, що сам уряд довго так працювати не зможе, а тому зазначаємо, що життя отамана Болбочана рахуємо під персональною відповідальністю членів уряду У.Н.Р. Тому ми заявляємо, що наше запоріжське вінсько стоїть за збудовання міцної держави, яка б захистила людність її від зовнішніх оточуючих ворогів. В цей час політика якої-небудь окремої партії чи особи, як правої, так лівої, бути не може. Вся людність України мусить приняти діяльну участь у великій будівничій праці, а тому отамана Болбочана ніхто не має права одірвати від нас, бо він є наш старий працьовник, людина освічена і заплямованість його честі не доказана.

Хай буде над ним самий гострий контроль, але працю продовжувати він мусить і повинен, що своїми підписами стверджуємо. Підписи сторонців (прихильників) [1] Підписи поставили отаман 2-ї (7-ї) Запорозької дивізії Юрій Осмоловський, т. в. о. помічника отамана 2-ї (7-ї) Запорозької дивізії полковник Павло Зельницький, командир 1-го Окремого Кінно-Республіканського полку Петро Дяченко, командир 1-го пішого Республіканського полку Віктор Мальцев, командир 2-го пішого Мазепинського полку Іван Дубовий, командир 3-го пішого Наливайківського полку Микола Пирогів, командир 2-го пішого Богунівського полку Дем'ян Цирулик. . Всі ті ж командири, що й перше. З первописью згідно: Запорожського війська полковник Гавришко Микола.

Наказ командарма Михайла Омеляновича-Павленка від 11 січня 1920 р.

Наказ Командуючому Волинською дівізіею і Командіру полку Чорних Запоріжців

11/11920 р.

13 год. 13 хв., с. Рогова.

Мапа 3 в одному д.

І. Обстановка: Сьогодня 11/112 г. ЗО хв. одержано донесення від 6-го загону і Київської дівізіі про те, що в с. Дзензелівка находиться 1-й Богунський полк Таращанської дівізії, складом до 300 душ при 4-х гарматах і невеликій кількосте кінноти, люди в полку: жиди, россіяне і невелика кількість українців. Козаки цего полку заявляють, що битись з нами вони не будуть, але агітатори жиди-комуністи на мітінгові виставляють Волоха своїм приятелем, а нас, Петлюрівців, звуть бандами.