Дяченко Гаврилович - Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.

Оскільки пошук духовної спадщини Петра Дяченка може розтягтися на роки, вирішив опублікувати те, що маю. А якщо подальші пошуки увінчаються успіхом, видамо повніше видання.

Отже, в путь слідами Чорних запорожців!

У споминах Петра Дяченка, Валентина Сім'янціва, Никифора Авраменка та Лавра Кемпе я виправив русизми, наприклад добича на здобич, охотно — охоче, вмішатися — втрутитися, полусмерті — півсмерті, ящі — скрині, прийшлось — довелось, мінути — хвилини, ранений — поранений, вспіти — іитигнути тощо. Те ж саме зробив і з полонізмами та галицизмами, зокрема алярм — тривога, патруля — патруль, батерія — батарея, стація — станція, жадного — жодного, страта — втрата, зголосити — доповісти, саля — зала, ка сувати — скасовувати, через заскочення — зненацька, зарядив відправу — скли кав нараду тощо.

Виправив кіннотчика на кіннотника, кулеметчика на кулеметника, Гарматчика на гармаша, поручика на поручника, а також назви населених пунктів: Стенцівка — Стецівка, Легітне — Легедзине, Лосіївка-Лисіївка, Козавтир — Казавчин, Капітанівка — Капітанка, Ходяки — Худяки, Воргуни — Вергуни, Грушки — Грушківка, Степкувате — Станкувате, Деренківці — Деренковець, Дробівка — Драбівка, Загородник — Загородище, Розношинці — Розношенське, Хощевата — Хащувате, Таужня — Таужне, Вербка — Вербове, Китроси — Кетроси, Ново-Українка — Новоукраїнка, Требухівка — Трибухівці, Кіньчик — Кіньчаки тощо. Уточнювали ми часом і віддаль між селами.

Пряму мову вирішив передати у формі діалогу, тобто репліки починав з нового рядка, знявши лапки. Петро Дяченко, як правило, не називає імен героїв книги, тож у квадратних дужках я, де знав, поставив імена.

ВІЙСЬКОВІ частини (сотня, курінь, полк, бригада, дивізія, армія) скрізь подаю з малої літери, як того вимагає сучасний правопис.

Приведено до норм українського правопису і власні назви частин, наприклад Запорозький корпус, а не Запорізький чи Запорожський.

Часом міняв структуру речення, наприклад "сотня, якої командир доповів" на "сотня, командир якої доповів". Подекуди доводилося йти на радикальніші кроки, наприклад в оригіналі було: "Того ж таки дня наказав командирам сотень, аби на добрих конях і не знаючих міру в п'янстві прислали до штабу полку 50 козаків". Тепер ця невдало сформульована думка звучить так: "Того ж таки дня наказав командирам сотень прислати до штабу полку на добрих конях 50 козаків, які знали міру в питті".

Виправлено й низку інших неоковирностей, наприклад "зроблення порядку" — "наведення порядку" тощо. Де було доречно, скорочував слова "був, було, були", якими автор зловживав. У реченнях чи абзацах, де Петро Дяченко раз по разу використовував слово "полк", часом змінював це поняття на "Чорні" чи "Чорні запорожці".

Розділ "Кінний полк Чорних запорожців" я розбив на декілька частин, давши їм назву, відтак втрачено первісну назву. Розділ "Бої болбочанівської кінноти в районі Лозової" теж розділив на кілька частин, оскільки автор розповідає не тільки про бої під Лозовою, а й про бої під Полтавою, Кобеляками, в Теплику, Голованівську, події у Румунії, Заліщиках, Києві та десятках інших міст.

Короткий авторський "Вступ" вилучено через його схематичність. Планував використати його для додатка "Коротка історія полку Чорних запорожців очима Петра Дяченка", але так не завершив роботу через суперечливість дат.

Документи в додатках та спомини Григорія Макаренка, Василя Чабанівського, Володимира Левицького та наступних авторів подаються без змін, хіба впорядковано пунктуацію.

Всі виправлення, на які я наважився, не змінюють суті, духу і настрою твору, натомість увиразнюють те, що хотів сказати автор спогадів.

Зачатком кінного полку Чорних запорожців стала кінна сотня при 2-му Запорозькому полкові, яким командував полковник [Петро] Болбочан.

Кінну сотню, як і 2-й Запорозький полк, було сформовано в Житомирі по відступі з Києва. Разом із Німцями брали участь у боях за Київ, а далі [полк пішов] на Ромодан — Миргород — Полтаву. Командиром сотні був військовий урядовець [Іван] Благо. Сотня складалась із 3 чот: на 1-й чоті був хорунжий [Борис] Шевченко, на 2-й чоті — поручник Климко, на 3-й чоті — хорунжий Сисун; бунчужний — Гаєвський Хведір. Сотня налічувала до 50 шабель.