Дяченко Гаврилович - Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.

Увечері полк став на нічліг у с. Васютинці. Селяни дуже здивовані приходом українських козаків.

— Та хіба в Петлюри ще є військо? — чулося на кожному кроці.

14 лютого полк отримав наказ зі штабу армії зайняти Золотоношу, для чого до полку додавалося дві кінні сотні, одна ім. [Петра] Сагайдачного, а друга — ім. Костя Гордієнка, разом силою до 50 шабель. О 7-й годині ранку полк вирушив у дорогу.

Холодно, різкий вітер, падає сніг. За вітром і снігом не видно довгої колони. Кожний вершник бачив перед собою тільки зад попереднього коня. З часом вітер посилився, а сніг, мов мокрі голки, забивав очі, ніс та вуха. [Борис Монкевич додавав: "Ще нижче поспускали коні голови, ще більше згорбились козаки на сідлах, щільніше загортаючись в одежину. Понуро, без галасу, тяглись обози… І в цьому стихійному вибухові життєвих сил природи як же відчувалася мізерність людської істоти. В цьому безмежному морі розбурханої стихії і в цих титанічних змаганнях хуртовини людська істота відчувала якийсь одчай, якусь безмежну тугу"].

Сніг ставав щораз глибший. Поранених та хворих не було видно, прикриті лахміттям та грубою верствою снігу, вони тихо, без нарікання їхали на возах.

В Ірклієві — годинний відпочинок і — дальший марш. О 10-й вечора — другий відпочинок, у с. Кам'янка (очевидно, йдеться про с. Мельники. — Ред.). Темна ніч. Снігу по коліна, а ще з 20 км до цілі. О 2-й годині ночі добрели до с. Деньги. До Золотоноші ще 8 кілометрів.

15 лютого. О 5-й ранку, залишивши в Деньгах табір і частину важких кулеметів, вирушили на Золотоношу. Вислав 2-гу сотню, аби зайняла станцію та розвідала, які сили в місті. Сотник Божко з чотою і підривним матеріалом отримав завдання зірвати залізничний шлях Золотоноша — Пирятин. О годині 7-й ранку полк підійшов до міста. Станція вже в наших руках. Охорона разом з комендантом захоплена в полон. Від полонених довідалися, що в місті перебували два відділи особливого призначення — силою до 500 люду, з кулеметами. Гармата стала на позицію біля станції.

3-тя та 4-та сотні під командою поручника [Карліса] Броже пішли слідом у місто на рисях. Решта полку під моєю командою — за ними. Без пострілу курінь Броже в'їхав до міста. Довідавшись, що будинок гімназії зайнятий червоними, курінь почав його обстрілювати, але раптом з вікон протилежних будинків відповіли пострілами. Курінь почав відходити, залишивши вбитих козаків, що в Чорному полку було ганьбою.

Я вислав на допомогу 2-гу сотню, решту 1-ї та сотню ім. [Петра] Сагайдачного, наказав спішитись і наступати в пішій лаві, аби відбити ибитих. Штаб полку з останнім запасом, а властиво моїми ординарцями (12 шабель) та Гордієнківською сотнею (17 шабель), залишився при в'їзді до міста, бо хотів хоч раз побавитись у командира полку та дати можливість моїм помічникам повоювати.

Спішені сотні відтіснили ворожу піхоту і дійшли до собору. В цей час штаб полку заатакувала ворожа піхота силою 50–60 багнетів, яка берегами непомітно зайшла в тил і вийшла на неповних 100 м від штабу. Як видно, командир цього відділу не сподівався спротиву, бо, вискочивши з-за рогу, затримався, чекаючи на решту свого відділу. Вийшов і я наперед й одночасно з червоним вистрілив. Червоний дістав кулю у груди, а я — в "м'яке місце" по шкурі, наслідком чого з тиждень сидів у сідлі боком. Із криком "Слава!" підоспіли і мої ординарці. Комуністи не прийняли удару на шаблі й, утративши свого командира, кинулись тікати через річку. На льоду, ковзаючи, почали падати, і я з ординарцями мав можливість зробити показову стрілянину по рухомих цілях. Нахабний відділ був перебитий до одного.

Половина міста по річку була в наших руках, а друга — в большевиків. Наступати в пішому ладі, і то в лоб, я не хотів, а в кінному ладі не міг, бо вислані патрулі не могли вишукати переходу через річку, яка розлилась і замерзла. Протримавши свою половину міста до вечора, полк вирушив назад у с. Деньги. За містом перерубали захоплену "чеку" та комуністів. Полк мав втрати: чотирьох козаків убитими, трьох поранених та 9 поранених коней. Ворог зазнав до 100 чоловік втрат.

У с. Деньги стали на спочинок. Лютий мороз. Маємо відомості від селян, що з Пирятина вийшли два полки ворожої піхоти в напрямку на Золотоношу. Всю ніч кінні роз'їзди на всіх шляхах, що вели до Золотоноші, освітлювали місцевість, але скрізь було спокійно.

16 лютого о 3-й годині ранку полк вирушив на м. Іркліїв. Мороз із вітром та снігова курява не давали можливості розкрити очі. Коні й люди зморені. Нарешті добрались до с. Загородище, що за півкілометра від Ірклієва. Стали на спочинок, зв'язалися з кіннотою отамана Тютюнника, яка стояла в Ірклієві. Від них довідалися, що Запорозька дивізія стоїть за 6 км від полку. Я вислав до Запорожців патруль.