Дяченко Гаврилович - Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.

Останній бій Гриць Хмеленко прийняв у Галичині 4 вересня 1920 р. під Медухою, родинним селом сотника УСС Дмитра Вітовського.

"Лава за лавою підступали москалі. Градом куль засипали їх оборонці наших позицій, і ворожі лави, як хвилі, зустрінувши опір, відходили назад, то знову набігали. Гриць як вихор літав з одного кінця своєї позиції на другий, давав відповідні розпорядження та, підбадьорюючи козаків, слідкував за полем бою. А поле ревіло, як пекло.

Ворог, збільшивши інтенсивність вогню, пустив свіжі резерви, і наша лава, стомлена кількаденними боями, крок за кроком стала відходити. Ззаду було село, а далі — холодні хвилі Дністра.

— Краще вмерти тут всім, як перепливати Дністер, — крикнув Гриць, вискочивши вперед куреня.

Як електричний пруд пройшов по лаві, залунало "Слава!", і, напруживши останні сили, курінь пішов на багнети… Не витримали москалі цього раптового переходу від відступу до атаки і покотились назад.

— Слава! Слава! — кричав Гриць, біжучи попереду. — Тікають… тіка…

Гостра ворожа куля, врізавшись у голову, не дала докінчити останнього слова, червона кров залила його очі. Відлетіла його шляхетна душа. Не стало дорогого життя для України, воно було віддано за перемогу…

Сумно неслися згуки похоронного маршу 6 вересня в м. Станіславові, відбивалися кроки по камінню його вулиць сотня Богдано-Дорошенківців, що прийшла віддати останню шану своєму батькові і провадити його до місця вічного спочинку. Болюче відбилася остання сальва в серцях тих, хто його любив та поважав, і запалила в них жагу помсти за його кров. Прийняла українська земля свій дорогий скарб та заховала його глибоко в своїх грудях".

Хто ж він, автор цієї зворушливої розповіді про Гриця Хмеленка?

Народився Максим Ломацький 11 серпня 1896 р. в м. Барі Могилівського повіту на Поділлі в родині Івана та Марії Ломацьких. Закінчив початкову школу ім. О. Пушкіна в Барі та 7 класів Барського реального училища (в 1916 році). Тоді ж поступив на хімічний відділ Варшавського політехнічного інституту, звідки в жовтні 1916 року його призвали до російського війська, відправивши до школи прапорщиків. По її закінченні призначили в 468-й піший Наримськии полк. На Південно-Західному фронті пробув до січня 1918 року.

Після демобілізації з російської армії зголосився до армії української: у березні 1918 р. вступив до Київської інструкторської школи старшин, яку закінчив у квітні того ж року. Призначений служити в 10-й Проскурівський полк.

"У листопаді 1918 р., - писав Максим Ломацький у своєму "Життєписі", — [я] вступив по власному бажанню в 1 п. Січових Стрільців, де пробув до листопада 1919 року, приймаючи участь в боротьбі з москалями за визволення України".

З лав української армії Максим вибув через тиф. Товариші, відступаючи, залишили його у шпиталі. Лікувався він аж до наступу "польсько-українських військ". "У травні 1920 року, — пише Максим далі, - [я] знову вступив в армію У.Н.Р. до Богданівського куреня 1-ї Запорозької дивізії, в складі якої приймав участь во всіх походах та бійках з москалями, і по відвороті армій У.Н.Р. інтернован[ий] Польською владою в листопаді 1920 року…"

8 березня 1922 р. Департамент політичної інформації Міністерства внутрішніх справ уряду УНР видав посвідчення сотнику Максиму Ломацькому в тому, що він "за час служби в Українській Армії… і понині нічим компрометуючим себе не заплямував і до союзників Української Народної Республіки відносився лояльно".

Бажаючи продовжити навчання у вищих школах за кордоном, сотник Максим Ломацький 1922 року звільняється зі служби в Українській армії у безтермінову відпустку.

1 квітня 1923 р. він просить зарахувати його студентом на агрономічний відділ агрономічно-лісового факультету Української господарської академії…

Скінчив її 4 травня 1928 року: дипломну працю виконав "дуже добре", а "дипломний іспит склав з успіхом дуже добрим". І виїхав у Словаччину, де працював у державній установі.

Впроваджував меліоративні проекти, будував дамби. Брав участь у житті української еміграції…

Помер у травні 1943 року від сухот.

Нехай пам'ять про чорношличника Гриця Хмеленка та його побратима Максима Ломацького назавжди залишиться в наших серцях.

Роман КОВАЛЬ

Джерела

Особиста справа студента агрономічно-лісового відділу Максима Ломацького. ЦДАВО України, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1424, арк. 1 — 22.

Ломацький М. Вспомин про смерть командира Богдано-Дорошенківського куріня 1-ї Запорожської дивізії. ЦДАВОВУ, ф. 3795, оп. 5, спр. 99, арк. 1–7.