Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1917

Оригінальнішим та більш гнучкішим, діалектичнішим постає підхід до проблеми, висловлений М. Гефтером. Він, зокрема, вважав, що поміщицько-буржуазно-монархічна контрреволюція не була абстрактною перспективою 1917 р., а навпаки — досить непростою, смертельною сутичкою із зовсім непередрішеним наперед фіналом. Перемога Жовтня була історично закономірною у широкому розумінні цього слова, ситуативно міг оформитися й інший результат. А далі — у перемозі, розвитку вже самої соціалістичної революції також могли бути альтернативні варіанти [91] Проблемы истории докапиталистических обществ. — Кн. І. — М., 1968. — С. 14; Гефтер М. Я. Сталин умер вчера… // Рабочий класс и современный мир. — 1988. -? 1. — С. 115–131; Його ж. Россия и Маркс // Рабочий класс и современный мир. — 1988. -? 4. — С. 89–91; ХХ век: альтернативы развития // Рабочий класс и современный мир. — 1989. -? 1. — С. 68–71. .

Слушною, не позбавленою раціонального зерна, думається, є пересторога І. Клямкіна, який вважав, що, при всіх очевидних ефектах, дослідникам все ж не слід абсолютизувати альтернативність як принцип, методологічний інструментарій, бачити і визначати межі правомірності і корисності використання цієї наукової категорії, тонко вплітати її у комплекс інших наукових методів [92] ХХ век: альтернативы развития // Рабочий класс и современный мир. — 1989. -? 1. — С. 64–66. .

З дискусій, що зародилися як на загальнометодологічному, крупно масштабному рівні [93] Социальный прогресс в современном мире. Тезисы для обсуждения // Коммунист. — 1988. -? 7. — С. 82–85. , так і з приводу конкретноісторичних аспектів [94] Бордючов Г. А., Козлов В. А. Поворот 1929 года и альтернатива Бухарина // Вопросы истории КПСС. — 1988. -? 8. — В? 7 журнала “Вопросы истории КПСС” за 1989 р. опубліковано ряд матеріалів-відгуків на цю статтю з елементами дискусійності; Селюнин В. Истоки // Новый мир. — 1988. -? 5. — С. 162–189; Лацис О. Перелом // Знамя. — 1988. -? 6. — С. 124–178; Курас І. Ф., Солдатенко В. Ф. Соціалістичний вибір українського народу // Комуніст України. — 1989. -? 5. — С. 41–57; Їх же. В Ф. 1917 рік: соціально-політичні альтернативи і Україна // Маршрутами історії. — К., 1990. — С. 3–15; Кондуфор Ю. Ю. Революційні події 1917 р. на Україні: пошук альтернативи // Український історичний журнал. — 1990. -? 11. — С. 10–20. , важливо винести прагматичний урок. Не варто заперечувати “з порогу” відмінних точок зору, а, беручи від них все прийнятне, раціональне, прагнути до поєднання загальнофілософських висновків з результатами глибокого аналізу конкретно-історичної практики, виробити підхід, за якого б теорія і неупереджена оцінка конкретних подій, рівно як і інших можливостей їх перебігу — аж до цілковитого заперечення, тобто нездійсненності, діалектично взаємоопліднювали одна одну.

Повалення самодержавства, розвиток демократичних процесів, започаткованих Лютневою революцією, виявили два реальних шляхи подальшого розвитку. Перший ґрунтувався на тому, що головні зрушення — перехід влади в інші руки — уже позаду, а відтак залишається плавно, повільно, реформістськими методами зміцнювати новий лад, поступово стабілізувати ситуацію, не допускати нових сплесків емоцій, розгулу стихії.

Після повалення монархії з партій правого крила тільки кадети зберегли нагромаджений політичний капітал і стали по суті єдиною справді впливовою ліберальною партією, від позиції якої залежав розвиток подальших подій. Інші, насамперед октябристи, які відкрито підтримували з часів першої російської революції самодержавство, потрапили у смугу жорстокої кризи ще в час війни і відтоді не відігравали серйозної ролі у житті країни. Кадети ж поспішили оголосити себе республіканцями і навіть наполягали на відповідній назві — Партія народної свободи, хоча стара від них так і не відмилася.

Не біда, що з падінням самодержавства зникли можливості для реалізації ідеалу — парламентарної монархії — Росію проголошували “демократичною парламентарною республікою” з поділом законодавчої і виконавчої влади. Правда, тут же кадети обмовлялись, дане питання, як і всі інші (в цьому більше за все і проявлялася позиція кадетів, їх суть) вирішать Установчі збори. На практиці, вони йшли на все, якби тільки відстояти привілеї зажиточної верхівки суспільства, їх всевладдя над народом. “Для нас досить важливо, — заявив лідер кадетської партії П. Мілюков, — провести хирлявий човен Тимчасового уряду через розбурхану стихію революційного океану до жаданої пристані” [95] Мілюков П. .