Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1917

Як відомо, дива не сталося, українська історія пішла маршрутом, який жорстко прокладався зовсім іншими чинниками, вчасно не вловленими й належним чином не оціненими проводом українства.

Вже з 9 листопада 1917 р. Генеральний Секретаріат проводив переговори зі Штабом Верховного головнокомандуючого старої російської армії щодо створення єдиного уряду і мирних ініціатив (цілком реальними були побоювання, що розпочаті РНК переговори про перемир'я на фронтах без погодження з керівництвом національно-державних утворень закінчаться безрезультатно). Наступного дня, тобто 10 листопада, голова Генерального Секретаріату В. Винниченко «реферував справу участи Генерального Секретаріяту в організації центральної власти на Малій Раді. Генеральний Секретаріят видвигнув тоді проект утворення однородної соціялістичної федеративної влади — від народних соціялістів до большевиків включно. Цей проект Мала Рада одобрила, доручивши Секретаріятові і далі вести справу в розпочатім напрямку» [910] (787) Христюк П. Замітки і матеріали… — Т. 2. — С. 54. .

23 листопада Генеральний Секретаріат звернувся «до правительства південно-східного союза козаків, гірників і народів вільних степів, до правительства Кавказу, правительства Сибіру, органу влади автономної Молдавії, органу влади автономного Криму, органу влади автономної Башкирії і до решти зорганізованих областей, а так само до Ради народніх Комісарів в Петрограді з пропозицією негайно вступити в переговори з Генеральним Секретаріятом в справі утворення соціялістичного правительства в Росії, на основі такої плятформи: заключення загального демократичного миру та складання в своїм часі Всеросійських Установчих Зборів» [911] (788) Там само. — С. 54–55. . У разі згоди Генеральний Секретаріат просив негайно повідомити про готовність прибути до Києва відповідних представників для участі в спеціальній нараді.

Однак ця ініціатива не принесла очікуваних результатів. П. Христюк шукає виправдання цьому в об'єктивних причинах. «Організовані области Росії, до яких звертався Генеральний Секретаріят, — пише він, — уявляли з себе дуже ріжнородні суспільно-державні організми. Козачі области, з одного боку, і Московщина після жовтневої революції, з другого, — це були два смертельно ворожих табори, які ні під яким взглядом не могли дійти до якогось співробітництва. В той час, як большевики на Московщині повели немилосердну боротьбу проти буржуазії з метою цілковитого знищення її як кляси, козачий з'їзд, що відбувався у Новочеркаську на Донщині, стояв на становищі збереження існуючих соціяльно-економичних відносин і рішуче заявляв, що «верховну владу треба організувати на принципі коаліції здорових організацій» краю; так само товариш міністра внутрішніх справ (Временного Правительства) Хижняков, що приїздив до Київа для переговорів в справі утворення центрального уряду, заявляв в імени скинутого Временного Правительства і «московських політичних кругів», що в майбутнім правительстві ніяк не може бути представників російської соц. — дем. партії большевиків.

А посеред двох цих ворожих станів стояла Українська Центральна Рада зі своїми мрійницькими проектами — об’єднати те, що по своїй суті в той час не надавалось до об'єднання, не маючи щирих прихильників ні з права, ні з ліва» [912] (789) Там само. — С. 55. .

М. Грушевський схильний вбачати головну причину невдачі з реалізацією курсу на утворення федеративної демократичної республіки у більшовицькому керівництві Росії: «Народи й области Росії не важились творити федерацію без участи найбільшого з членів, Великоросії, а та не виявляла своєї волі в сім напрямі, почасти тому, що була паралізована большевицькою анархією, почасти і ще більше — тому, що все-таки не могла відірватись від своїх централістичних навичок. Українські заклики зіставались без відповіди» [913] (790) Грушевський М. Ілюстрована історія України. — С. 555. .

Зі значною долею скептицизму оцінює зусилля Ради щодо створення федеративного уряду Росії Д. Дорошенко: «Ніякого федерального російського уряду Генеральний Секретаріат не створив з тої простої причини, що він обминав одинокий реально існуючий уже уряд в Росії — Раду Народніх Комісарів, супроти якого він сам виявився надто слабким. Большевиків дратували вже самі переговори з Доном, з урядом генерала Каледіна…» [914] (791) Дорошенко Д. Історія України. 1917–1923 рр. — Т. І. — С. 205. . Навіть ті репресії, які чинили каледінці в Донбасі, не дістали адекватної оцінки з боку Ради.