Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1917

На підсумковому засіданні були одноголосно ухвалені резолюції, центральною ідеєю яких виступало розуміння того, що Росія повинна стати федеративною демократичною республікою. У постанові з'їзду «Про федеративний устрій Російської держави», зокрема, говорилося:

«…9. Головне домагання сучасної демократії —широка участь громадян в державному житті та налог на порядкування цим життям законодавчим, а не адміністративним способом (наприклад, обрахунки видатків) — можливе тільки при федеративному устрою держави; 10. Республіканський лад може міцно стояти тільки в федеративній державі, бо в зосередкованих державах легко можна робити зміни державного ладу через захоплення осередкових установ; 11. Осередкова влада може мати довір'я всіх шарів людності і мати силу, тільки при федеративному устрої; 12. Через те, що Росія складається з багатьох народів, які мають більшу чи меншу національну самосвідомість, різноманітну національну культуру, історичне минуле та в економічному відношенні вони складають окремі своєрідні кола, то єдино придатною формою федерації є така, котра основана на національній підставі; 13. Великі краї, заселені одною національністю, можуть, по бажанню, поділитись на кілька федеративних одиниць або, лишаючись одним федеративним цілим, дати автономію окремим частинам краю; 14. Ті національності, котрі — як, наприклад, єврейська — розпорошені по всій державі і ніде не мають свого краю, користуються правом мати екстериторіально-персональну автономію.

Вважаючи на згадані міркування, З'їзд народів, скликаний Центральною радою, визнає, що Росія повинна бути федеративною демократичною республікою» [777] (654) Христюк П. Замітки і матеріали… — Т. 2. — С. 21–22. .

Окремою постановою з'їзд обгрунтував принцип національно-персональної автономії, зокрема визначивши, що:

«1. Кожен з населяючих Росію народів має право на національно-персональну автономію, тобто організування нації в публічно-правову спілку, до якої можуть входити всі члени даного народу на всім просторі держави.

2. Обсяг правування, а також і певні форми внутрішньої організації національно-автономної установи визначаються національними Установчими зборами певного народу, скликаними на основі вселюдного, рівного, безпосереднього, таємного, пропорціонального і без різниці пола голосування.

3. Державний закон забезпечує національним меншостям, кількість яких досягає в певному краї визначеного законом числа, право користуватись своєю мовою як в місцевих державних чи крайових установах, так і в установах місцевого самоуправління» [778] (655) Українська Центральна Рада. — Т. І. — С. 310–311. .

З'їздом ухвалено й окремі рішення щодо деяких народів. Було визнано за необхідне видання Тимчасовим урядом актів стосовно автономії Білорусії та Латвії в їхніх етнографічних межах, щодо визнання Литви суверенною державою. Делегати погодились із принципом окремішності козацтва з усіма правами на його незалежне існування [779] (656) Там само. — С. 311–312. .

У резолюції «Про загальнодержавну та крайові мови» зазначалося, що «в майбутній Російській Федеративній Республіці має бути назавше забезпечено цілковиту волю всім мовам в приватних та приватно-правових зносинах»; в окремих державах — частинах федерації мали визнаватись одна або кілька краєвих мов, а російська мова стала б «загальнодержавною для зносин центральних органів федеративних одиниць з центральними органами федерації та між собою». Щодо школи, церкви і суду загальнодержавна мова не повинна була мати жодних переваг перед крайовими мовами [780] (657) Там само. — С. 308–309. .

На думку делегатів, існувала нагальна потреба в «націоналізації російської армії під проводом революційно-демократичних національних організацій з рівночасною організацією тилу фронту при співпраці тих же організацій» [781] (658) Там само. — С. 310. . З метою завершення війни і укладення почесного миру з'їзд визнав за доцільне реорганізувати спеціальні конференції із крайових реформ у спеціальну Раду національностей при Тимчасовому уряді з метою захисту інтересів народів. З'їзд висловився за скликання поряд із Всеросійськими крайових Установчих зборів [782] (659) Там само. — С. 309–310. .

Делегати сподівалися, що майбутня мирна конференція проходитиме під знаком повного права всіх націй на самовизначення.

Для розробки і втілення в життя завдань автономно-федеративного будівництва було вирішено створити Раду народів, до складу якої ввійшло по 4 представники від кожного народу, що брав участь у з'їзді. Раді дозволялося поповнити свій склад і представниками інших народів з усіма правами дійсних членів Ради. Постійним місцем перебування Ради народів визначався Київ [783] (660) Там само. — С. 309. . Друкованим органом став журнал «Свободный союз».